Початок року приніс найглибше кадрове зрушення за час повномасштабної війни. Переміщення Кирила Буданова, Дениса Шмигаля, Михайла Федорова, Василя Малюка та інших ключових фігур формує нову конфігурацію влади, яка має одночасно готувати країну і до перемовин, і до затяжної війни.
Це перший етап більш широкої кампанії перезавантаження, якою Володимир Зеленський фактично запускає версію своєї влади після епохи Андрія Єрмака. Президент обрав не збереження старої архітектури впливу, а радикальну перебудову всієї системи управління.
Буданов на чолі президентського офісу
Кирило Буданов, один із головних архітекторів військової розвідки, несподівано отримав крісло керівника Офісу президента. Його поява на Банковій стала результатом пошуку фігури, здатної взяти на себе зовнішньополітичний і переговорний трек, який раніше концентрувався на руках Єрмака.
Для Вашингтона Буданов важливий як співрозмовник, що має реальне уявлення про фронт і не заплямований великими корупційними історіями. Він веде прямі робочі контакти з росіянами у справах обміну полонених і долучався до конфіденційних переговорів у третіх країнах.
Сам Зеленський пояснив його призначення коротко:
“Я посилюю переговорну команду. Ось що я роблю”.
Тепер Буданов з українського боку фактично очолить переговори щодо завершення війни, гарантій безпеки та стратегічних домовленостей із партнерами. Всередині владних кабінетів це рішення вже породило розмови про можливу операцію “наступник”.
Частина еліт вважає, що, ставши архітектором миру, він може отримати шанс на вхід у велику публічну політику. Однак президент не поспішає передавати важелі впливу повністю. Призначення нового керівника розвідки, з яким у Буданова непрості стосунки, демонструє: Банкова не готова дозволити йому поєднати стару силу і нові повноваження.
Нова логіка управління обороною
Ще одна ключова лінія змін – Міністерство оборони. Денис Шмигаль, який стабілізував відомство після періоду управлінських криз, був змушений залишити посаду попри небажання.
Президент уже пообіцяв це крісло першому віцепрем’єру Михайлу Федорову. Його багаторічні спроби очолити оборону, схоже, виходять на фінішну пряму.
Федоров ще від початку війни просував цифрові рішення, проєкти дронових ліній і концепцію технологічної війни. Один із топ-чиновників сформулював мотивацію переходу просто:
“У Міши є ціла концепція нової технологічної війни, він її просуває давно. Якщо він реально стане міністром оборони, усе це розвернеться на повну силу”.
Шмигалю ж відводилась роль кризового лікаря, а Федоров має розгорнути модернізацію системно. Паралельно відкривається можливість кадрових змін у вищому військовому командуванні – питання нової динаміки ухвалення рішень давно стоїть на порядку денному.
Сам Шмигаль, імовірно, очолить енергетичний блок – сферу, в якій він має практичний досвід і де країна потребує керівника з чітким розумінням галузевих процесів.
Передислокація силових структур
Разом із урядом перезавантажується увесь силовий контур. Нові керівники з’являються в розвідці, Держприкордонслужба отримала іншу команду, а СБУ готується до зміни очільника.
Василь Малюк відмовився писати заяву за власним бажанням, посилаючись на завершальну фазу важливих операцій. Президент, обурений публічною підтримкою, змусив ситуацію рухатися до парламентського розгляду, а згодом генерал погодився піти, щоб уникнути конфлікту на шкоду державі.
У команді Малюка говорять про політичну помсту. В оточенні президента натомість вважають, що Служба має позбутися токсичності і тіньових практик. Кандидатури наступників активно обговорюються, зокрема – тимчасове виконання обов’язків бойовими генералами.
Такі паралельні зміни по всьому периметру силового сектору означають не косметичний ремонт, а демонтаж старої вертикалі. Вона, попри бойовий авторитет, поступово почала втрачати ефективність і стала вразливою до скандалів.
Між війною і можливими переговорами
Загальна логіка перезавантаження вибудовується у двох напрямках:
- посилення зовнішньополітичного фронту на випадок переговорів
- прискорення технологічної модернізації армії, якщо війна триватиме у нинішньому темпі
У цьому контексті кадрові рішення перестають виглядати підготовкою відходу влади. Швидше навпаки – Зеленський намагається зібрати під собою систему, здатну пережити довгий період невизначеності.
Опоненти бачать у цьому спробу відсунути сильних силовиків від політичних ігор. Але тональність змін свідчить про інше: країна на п’ятому році великої війни потребує тотального переформатування механізмів управління і контролю. Половинчасті рішення вже не працюють.
Якщо президент зуміє завершити задумане, наступним етапом стануть кроки у військовому командуванні. І що б не стояло за мотиваціями Банкової, підсумок очевидний: баланс сил перераховується з нуля. А результат цієї перебудови визначить, хто і як керуватиме Україною у часі між війною та миром.
