Ще зовсім недавно В’ячеслав Запорожець був заможним бізнесменом, який керував багатомільйонними будівельними проєктами і мав усе, що асоціюється з успіхом та статусом. Проте повномасштабна війна докорінно змінила його життя. Залишивши бізнес, він присвятив себе створенню центру Tytanovi Rehub, де допомагає військовим із найскладнішими ампутаціями. Тут не просто роблять протези — ветерани отримують шанс знову контролювати своє життя. Сьогодні Запорожець називає цей центр своєю справою життя.
Мамині слова, які стали дороговказом
В’ячеслав виріс у звичайній родині на Черкащині. У 14 років він втратив маму, яка боролася з онкологією. Три роки хлопець проводив у лікарнях, допомагаючи і підтримуючи її. Перед смертю мати сказала йому: «Я хочу, щоб ти став людиною». Ці слова він запам’ятав назавжди. Попри біль втрати, В’ячеслав вступив до інституту, став відмінником і почав кар’єру інженера. Згодом він відкрив власний бізнес, швидко досяг успіху, будував торговельні центри й фабрики, купував Maserati та яхти. Та попри зовнішній блиск, щастя не відчував.
Шлях до благодійності
Переломним став 2008 рік, коли друг привів його до дитячого будинку. Діти не хотіли подарунків — їм потрібне було спілкування. Це вразило В’ячеслава і він взяв шефство над закладом, допомагаючи з ремонтом і медичним забезпеченням. Тоді ж він вперше усвідомив радість від благодійності.
Зустріч із Далай-Ламою змінила його світогляд. Він зрозумів, що щастя не в дорогих речах, а у простому житті та допомозі іншим. Це переконання закріпила й економічна криза, яка навчила його сприймати втрати спокійніше.
Втрата бізнесу і нове розуміння
У 2013 році Запорожець працював над мережею супермаркетів у Казахстані. Але партнери обдурили його, і він втратив техніку, завод і кошти. Рішення повернутися в Україну було непростим, проте саме воно згодом стало доленосним. Повномасштабна війна змусила його остаточно переосмислити життя — матеріальне втратило цінність, головним стало збереження людських життів.
Від евакуацій до створення центру
На початку вторгнення Запорожець активно допомагав із блокпостами, розвозив лікарів, а згодом долучився до евакуацій. У Чернігові він з напарником вивіз десятки поранених, ризикуючи життям під обстрілами. Згодом евакуював людей із Краматорська після трагедії на вокзалі. Так з’явилася громадська організація «Центр спасіння життя».
Саме тоді він уперше зіткнувся з проблемою ампутацій і зрозумів, що потрібні не лише протези, а й комплексна допомога. Він познайомився з хірургами та протезистами, а на початку 2023 року створив центр складного ендопротезування. На допомогу несподівано прийшов німецький хірург Ріхард Бронемарк, який безкоштовно провів перші операції.
Tytanovi Rehub — шанс на нове життя
Сьогодні Tytanovi Rehub спеціалізується на складних ампутаціях — високих ампутаціях рук і ніг, які потребують унікальних технологій. Центр уже зробив понад 85 операцій з остеоінтеграційного протезування — це найбільший досвід у Європі. Тут виготовляють і біонічні протези, що керуються сучасними електронними системами. Багато ветеранів, яким відмовляли в інших місцях, саме тут отримали шанс повернутися до активного життя.
Серед найважчих випадків був Антон Іванців із потрійною ампутацією. У багатьох центрах йому відмовили, але в Києві його запротезували. Сьогодні він не лише самостійно пересувається, а й працює в Мінсоцполітики.
Фінансові виклики і сила волонтерства
Остеоінтеграційні операції не фінансуються державою. Вартість однієї — близько 25 тисяч євро. Раніше вдавалося робити чотири операції на місяць завдяки донатам, нині — лише одну-дві. Запорожець веде активний фандрейзинг, пояснюючи, що фінансування від держави покриває лише частину потреб, а найскладніші випадки залишаються поза увагою.
Люди — найбільша цінність
Запорожець переконаний, що навіть без рук чи ніг можна приносити користь і жити повноцінно. Він особисто підтримує ветеранів, які опинилися в депресії через втрату кінцівок. Його слова та приклади інших пацієнтів надихають їх боротися. Для нього кожен врятований — це доказ, що він на своєму місці.
За словами В’ячеслава, війна показала йому справжню цінність життя. Він відмовився від розкоші, живе скромно, але відчуває щастя від можливості допомагати. Щодня він ставить собі за мету зробити максимум для тих, хто потребує його допомоги. І саме це вважає своїм призначенням.
