13 січня польський суд розгляне питання про екстрадицію до України російського археолога Олександра Бутягіна – представника Ермітажу, якого українська прокуратура оголосила в розшук через незаконні археологічні роботи в окупованому Криму. Його арешт уже став прецедентом: уперше в країні ЄС затримали російського науковця за справою, пов’язаною з розкопками на захопленому півострові.
У грудні 2025 року Бутягін подорожував Європою з циклом лекцій “Останній день Помпеї”. Одну з них він читав у Варшаві. Про те, чи був науковець здивований затриманням польськими спецслужбами, публічно не повідомлялося.
Археолог знав, що перебуває в розшуку. Після того як у 2024 році Офіс генпрокурора України заявив йому про підозру, Бутягін іронізував у коментарі російським пропагандистам.
“Дещо здивований тим, що в той момент, коли доля України вирішується на полі бою, вони витрачають час на такі справи”.
Історія з арештом викликала помітний резонанс у Росії. На його захист публічно висловлювалися як представники влади та прихильники, так і опоненти Кремля – лунали аргументи про “науку поза політикою” та знання без кордонів.
Бульдозери замість лопат
Саме на прикладі Криму, стверджують дослідники, добре видно, як наука в тоталітарній державі вбудовується в політичну машину, особливо коли йдеться про історію. У перші роки окупації російські та місцеві чиновники разом із частиною науковців почали говорити про “золоту добу археології” на півострові. Причина була не в наукових проривах, а в обсягах розкопок – у Криму почали копати масово.
Ключовим каталізатором стала інфраструктурна хвиля, яку Росія розгорнула на окупованій території. Найпомітніший проєкт – траса “Таврида”, 250-кілометрова автомагістраль від Керчі до Севастополя. Дорогу будували в аварійних темпах, прагнучи покращити логістику на півострові, зокрема з військових міркувань. Окремо наголошувалося на символічній ролі проєкту – як демонстрації “інтеграції” регіону в Росію.
За тодішніми нормами РФ до будівництва мали передувати археологічні дослідження, і в міністерствах оборони та культури вирішили, що на це вистачить пів року. На практиці темпи розкопок порівнювали з надсвітловими – і це впливало на якість, а інколи й на саме існування пам’яток.
“От візьмемо могильник, який вони назвали “Фронтове-2″. Це величезний, мабуть найбагатший могильник римського часу на території Криму. Його відкрили під час будівництва траси. 300 з гаком поховальних споруд, 500 з гаком поховань – усе це розкопали за 6 місяців”, – розповідає голова моніторингової групи Кримського інституту стратегічних досліджень Денис Яшний.
Для порівняння, до окупації Криму на схожому могильнику Нейзац команда археологів за чотири місяці, за словами експерта, встигала дослідити лише 3 – 5 поховань. Яшний наводить іще одну паралель – із Помпеями, де розкопки тривають майже 200 років.
“У тих самих Помпеях одну садибу можуть розчищати весь польовий сезон. Одну засипану попелом садибу. Або навіть кілька приміщень із неї”, – каже Яшний.
Обмежені в часі, археологи не встигали опрацьовувати площі в задані строки, а частину об’єктів, які не дослідили, просто зносили. Відбір того, що варте уваги, а що можна стерти з мапи без вивчення, на думку експертів, також мав політичний вимір.
“Велика кількість населених пунктів, кримськотатарських сіл 18 – 19 століття, некрополів, які їх супроводжували, були знесені повністю під час будівництва. Чомусь деякі пам’ятки обходилися дорогою, але не кримськотатарські поселення”, – констатує Яшний.
За даними Центру стратегічних комунікацій, під час будівництва “Тавриди” знищили щонайменше 90 археологічних пам’яток. А інфраструктурні проєкти цим не обмежилися: під час зведення Керченського мосту повідомляли про понад мільйон знахідок, більш як сто тисяч із них мали наукову цінність. Окремо згадують руйнування давніх поселень і некрополів під час будівництва теплоелектростанцій, розкопки під час розширення Сімферопольського аеропорту та численні ділянки, відведені під житлову забудову. До “новітніх” процесів додалося спорудження фортифікацій на південно-західному узбережжі Криму, де зосереджений великий масив об’єктів різних епох.
У Представництві президента України в АРК підрахували: за час окупації для реалізації інфраструктурних проєктів пошкодили або знищили понад 200 пам’яток археології – щонайменше 80 курганів, понад 40 поселень і городищ та 20 ґрунтових некрополів. Там також заявили, що предмети з розкопок привласнювали окупаційні органи, а низку об’єктів знищили без будь-яких обстежень.
Скарб із Москви
У 2019 році Юсуф Куркчі, який тоді був першим заступником міністра з питань тимчасово окупованих територій України, аналізував російську пропаганду про Крим і натрапив на згадку про двотомник Російської академії наук. Видання присвятили археологічним експедиціям, що працювали під час будівництва траси “Таврида”. Куркчі домігся, щоб примірник опинився в Україні, і назвав його “скарбом” через деталізацію – у книжці були схеми, місця розкопок, результати, склади експедицій та імена керівників. Саме ця інформація стала основою українських санкційних пакетів щодо учасників незаконних робіт у Криму.
Прізвища Бутягіна у двотомнику немає. Він працював на розкопках античного міста Мірмекій, яке існувало на місці сучасної Керчі, і ці дослідження тривали ще з радянських часів. Водночас у новинах активно висвітлювали, що експедиція під його керівництвом знайшла скарб із 30 золотих монет IV століття до н.е., 26 із них – з іменем Олександра Македонського.
“Як встановила експертиза, під час розкопок рашисти пошкодили українську історичну локацію і завдали шкоду на суму понад 200 мільйонів гривень”, – повідомили в СБУ.
Куркчі пояснює: навіть якщо підсанкційні археологи не планували відвідувати Україну, такі рішення мають практичний ефект через міжнародні академічні зв’язки. Санкції, за його словами, допомагають мінімізувати їхню присутність на конференціях та інших заходах наукової спільноти.
“Вони дуже ретельно документували все, що пов’язано з еллінським періодом. А щодо того, що пов’язано з кримськотатарським періодом державності, виглядало так, що вони вантажать артефакти в мішки, запечатують і просто вказують вагу”, – розповідає Куркчі.
“Чому був такий підхід? Щоб у пропагандистській моделі історії Криму закріпити, що кримські татари взагалі не відігравали в ній ролі, як і держава – Кримське ханство – яка там існувала”, – пояснює він.
Окремим прикладом руйнування кримськотатарської спадщини називають історію Хан-Сарая в Бахчисараї – єдиного у світі зразка кримськотатарської палацової архітектури. У 2016 році там почали “реставрацію”, яка, за описом у матеріалі, спричинила пошкодження: демонтаж даху Ханської мечеті зруйнував автентичний вигляд, постраждали фрески та вітражі, з’явилися пліснява й водяні плями, дубові балки розпиляли й замінили сучасними конструкціями, старовинну черепицю ручної роботи замінили фабричною імітацією, а від важкої техніки на корпусах з’явилися тріщини.
Паралельно на території музею вели археологічні роботи. За перші два роки дослідники розкрили площу понад 9000 квадратних метрів, а кримська влада звітувала про руїни споруд різних епох і знайдені артефакти, заявляючи, що колекція нібито стане еталонною для вивчення історії Криму періоду Кримського ханства.
Музей, що допомагає у війні
Ще один приклад політизації спадщини – Херсонес у Севастополі. Після порівняння цієї пам’ятки з Храмовою горою в Єрусалимі, яке пролунало у 2014 році в посланні Володимира Путіна до Федеральних зборів, об’єкт почав набувати ролі ідеологічного інструмента.
У березні 2021 року Путін доручив уряду та міністерству оборони підготувати проєкт нового історичного комплексу на території Херсонеса. Влітку 2024 року його добудували й відкрили. Загальна площа споруд сягнула 144 тисяч квадратних метрів – приблизно двадцять футбольних полів. Будівництво вело Міністерство оборони РФ.
“Новий Херсонес” зводили на місці некрополя з культовими та меморіальними спорудами. При цьому Херсонес і його хора ще до окупації були внесені до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, а погодження на нове будівництво ця інституція не надавала.
“Парк “Новий Херсонес” – це фактично новобуд. Там усе повністю знищили під час розкопок і на цьому місці звели новий комплекс, який назвали музейним, але насправді це парк-атракціон. З того, що відповідає історії Херсонеса, там лише кліше з російської історії 19 століття”, – пояснює старша наукова співробітниця Інституту археології НАН України Евеліна Кравченко.
Денис Яшний називає “Новий Херсонес” агіткою “особливого шляху Росії”, втіленою в архітектурі, і звертає увагу, що територію заповідника фактично передали РПЦ в особі Тихона (Шевкунова), якого в 2023 році проголосили главою Кримської митрополії.
У травні 2024 року музей-заповідник “Херсонес Таврійський” потрапив до нового пакета санкцій Європейського Союзу. У поясненні на сайті ЄС зазначалося, що після анексії Криму музей просував проросійські наративи щодо культурної значущості артефактів і археологічних об’єктів, а після початку повномасштабного вторгнення використовував свою платформу для підтримки війни та її виконавців, зокрема організовував постачання допомоги на лінію фронту.
На тлі дискусій про “науку поза політикою” автори розслідування вказують: реальність в окупованому Криму виглядає інакше – археологія стає частиною пропагандистської конструкції, а руйнування пам’яток подають як науковий процес.
“Вони кажуть, що вони щось рятували. Ні, абсолютно ні. Щоб рятувати, треба нічого не робити на цьому місці. І іншим не дозволяти нічого робити. Але ж вони навіть не ставили питання про заборону розкопок”, – говорить Евеліна Кравченко.
