Болгарські виборці, втомлені від нескінченних політичних криз і дострокових виборів, кардинально перезавантажили політичну систему країни. Результати підрахунку 96,4% бюлетенів засвідчили приголомшливу перемогу коаліції “Прогресивна Болгарія”, яку очолює колишній президент Румен Радев. Отримавши 44,7% голосів, ця політична сила фактично гарантувала собі одноосібну більшість у Народних зборах. За попередніми розрахунками видання Dnevnik, що базуються на 98,3% протоколів, партія Радева здобуде 131 мандат із 240. Це перезавантаження несе серйозні ризики для України, зважаючи на неодноразове транслювання Радевим проросійських тез під час перебування на посаді президента.
Окрім переможця, до болгарського парламенту проходять:
- Блок колишнього прем’єра Бойко Борисова “ГЕРБ-СДС” (13,4%, 39 мандатів)
- Проєвропейський блок “Продовжуємо зміни – Демократична Болгарія” (12,7%, 37 мандатів)
- Партія олігарха Деляна Пеєвського “ДПС” (6,9%, 20 мандатів)
- Радикально пропутінська партія “Відродження” (4,3%, 13 мандатів)
Стрімке сходження Румена Радева на парламентську сцену суттєво послабило позиції традиційних політичних гравців. У порівнянні з виборами 2024 року блок Бойко Борисова “ГЕРБ-СДС” погіршив свій результат майже вдвічі. Ще відчутнішим стало падіння відверто пропутінської партії “Відродження”, чий результат скоротився втричі.
“Прогресивна Болгарія” також відібрала значну частину електорату у Болгарської соціалістичної партії, яка вирішила йти на вибори самостійно під керівництвом Крума Заркова. Крім того, не змогли подолати виборчий бар’єр низка дрібних популістичних партій, таких як “Велич”, “МЕЧ” та “Є такий народ”, які будували свою кампанію на харизматичних лідерах.
Перемога надії та свободи: Румен Радев прокоментував тріумф своєї політсили
“Прогресивна Болгарія” перемагає беззаперечно. Це перемога надії над недовірою, свободи над страхом. Нарешті, це перемога і моралі. Люди відкинули самовдоволення та зарозумілість старих партій. Не піддалися брехні та маніпуляціям. Дякую за довіру! Про все інше ми поговоримо після остаточних результатів”, – так прокоментував успіх своєї команди колишній президент.
Витоки нинішнього успіху Радева криються в антикорупційних протестах, що спалахнули у грудні минулого року. Ці протести призвели до падіння уряду Росена Желязкова та чітко засвідчили попит болгарського суспільства на “нове обличчя”, здатне покласти край затяжній політичній кризі.
Румен Радев майстерно скористався моментом, подавши у відставку з посади президента задля формування власної коаліції. До складу “Прогресивної Болгарії” увійшли люди, які раніше працювали в підконтрольних йому тимчасових урядах, а також випадкові політичні попутники.
Програма без конкретики: популістські гасла та нечіткі обіцянки
Попри вражаючий електоральний результат, “Прогресивна Болгарія” не має конкретної виборчої програми. Коаліція, сформована в стислі терміни, спиралася переважно на особисту популярність Радева та загальні популістські гасла. Офіційний документ партії побудований навколо обіцянок покращити бізнес-клімат, побороти монополії та олігархію, встановити контроль над держбюджетом задля запобігання корупції та підвищити стандарти життя.
Автори програми наголошують: “Не обіцяємо чудес. Обіцяємо послідовність, чіткі правила та керівництво в інтересах суспільства”.
Однак, як саме планується досягати цих цілей, залишається незрозумілим. У тексті відсутні чіткі плани реформ чи конкретні кроки щодо реалізації задекларованих намірів. Програма містить лише загальні посили про необхідність “посилити виробничу силу економіки” та “підтримати болгарський бізнес з фокусом на малі та середні підприємства”, а також диджиталізувати державу та покращити ефективність оподаткування.
Аналіз програмних положень дозволяє зробити висновок, що Євросоюз залишатиметься для команди Радева важливим центром тяжіння. Вони натякають, що стабільність нового уряду є запорукою отримання Болгарією “шматка європейського пирога” та участі у дискусіях про фонди на наступні сім років. Водночас у програмі вже експлуатуються нотки популярного суверенізму, зокрема, вимога будувати фінансову співпрацю з ЄС “без лобізму”.
Для України ключовим є пункт про підтримку справедливого та міцного миру, заснованого на міжнародному праві, та затвердження Болгарії як гаранта стабільності та безпеки в регіоні. Можна припустити, що Радев зберігатиме членство в НАТО та ЄС, посилюючи акцент на національних інтересах. Загалом, “Прогресивна Болгарія” схиляється до політики, подібної до фракції “Європейських консерваторів та реформістів” у Європарламенті.
Варто зазначити, що у програмі Україна згадується лише двічі: у контексті модернізації болгарських збройних сил та підтримки миру. Росія та питання енергетичних санкцій не згадуються жодного разу. Разом з тим, у документі відсутні радикальні гасла про скасування євро чи повернення до болгарського лева.
“Слуга народу” по-болгарськи: ризики популізму та некомпетентності
“Прогресивна Болгарія” отримала унікальний шанс контролювати одночасно і парламент, і офіс президента. Це відкриває перед Руменом Радевим широкі можливості для реалізації його цілей щодо модернізації економіки та посилення країни. Проте існує і серйозний ризик скочування Болгарії до популізму рівня чеського Бабіша чи словацького Фіцо. Можливість формування режиму, подібного до орбанівської Угорщини, відпала після поразки самого Орбана на виборах. Радев навіть наводив цей приклад як підтвердження важливості високої явки.
Існує також низка ризиків, пов’язаних із тим, що партія Радева формувалася поспіхом.
Багато кандидатів від “Прогресивної Болгарії” є політично непідготовленими та не мають досвіду державного управління. Серед них є логопеди, педагоги початкових класів, ветеринари, акробати, артисти, тренери, каратисти, олімпійці, працівники страхового бізнесу та навіть продавці-касири. Такі люди, ймовірно, будуть змушені керуватися вказівками керівництва партії, а їхня недосвідченість робить їх вразливими до корупційних пропозицій, що може підірвати єдність політсили та репутацію Радева.
Крім того, щонайменше три кандидати від партії Радева (Алекбер Абіл, Фатме Рамадана та Мустафа Ахмед) раніше були членами партії олігарха Деляна Пеєвського “ДПС”, яку сам Радев вважає одним із головних джерел корупції в Болгарії.
Попри перемогу, “Прогресивна Болгарія” потребуватиме додаткових голосів для проведення судової та антикорупційної реформ, які вимагають змін до конституції. Питання про те, хто надасть ці голоси та на яких умовах, залишається відкритим.
Що робити Україні: прагматизм, обережність та ставка на союзників
Враховуючи делікатну ситуацію, Україні варто зайняти обережну та прагматичну позицію. Це особливо актуально в контексті нещодавно підписаної безпекової угоди між двома країнами. Можна виділити два ключові кроки на найближчу перспективу.
По-перше, хоча Радев і відомий своєю проросійською риторикою, програма його партії не висловлюється проти співпраці з Україною. Більше того, там містяться пункти щодо спільного розвитку оборонпрому та безпілотників у контексті модернізації болгарської армії. Радев як прагматик може зацікавитися вигідною співпрацею з Україною. Варто спробувати з’ясувати позицію верхівки нової політичної сили у неафішованому форматі, зважаючи на можливе бажання “Прогресивної Болгарії” медійно дистанціюватися від Києва.
Позитивним результатом таких перемовин стане збереження безпекової угоди в її нинішньому форматі. Угода дозволяє укладати додаткові технічні договори між міністерствами, які за потреби можуть бути непублічними. Це дозволить уряду Радева правдоподібно заперечувати зв’язки з Києвом, щоб не дратувати проросійський електорат. Якщо ж “Прогресивна Болгарія” піде проти безпекової угоди, Україна завжди може повернутися до питання її переукладання, коли уряд і парламент зміняться.
По-друге, Україні необхідно продовжувати розвивати відносини з проєвропейським та найбільш дружнім до нас блоком “Продовжуємо зміни – Демократична Болгарія” (“ПП-ДБ”). Цей блок має значний потенціал відіграти ключову роль у наданні Радеву необхідних голосів для конституційних змін. Це дає “ПП-ДБ” певний карт-бланш у перемовинах із “Прогресивною Болгарією”, де вони можуть вимагати зовнішньополітичних поступок, зокрема щодо дотримання та розвитку безпекової угоди з Україною, в обмін на свої голоси.
