Трагедія у Сумах, що сталася 13 квітня внаслідок російського ракетного удару, не залишає простору для сумнівів: це черговий воєнний злочин. Удар по цивільній інфраструктурі, застосування снарядів з великою зоною ураження та повторна атака через кілька хвилин після першої — все це не просто порушення міжнародного гуманітарного права, а свідома спроба завдати шкоди мирному населенню. І хоча з юридичної точки зору тут усе очевидно, міжнародна реакція дедалі частіше супроводжується не вимогами покарання, а закликами до “миру”.
Ми проаналізували, як змінився тон західних лідерів, порівнявши їхні заяви у 2024 році та зараз. Виявилося, що світова політична риторика значно змістилася — від вимог справедливості до дипломатичних формул про “мирне врегулювання”.
Війна триває, а наративи змінюються
Заяви, що пролунали після удару по Сумах, містять чітке визнання провини Росії. Але водночас практично зникли згадки про те, що винні мають бути покарані. На зміну їм прийшли заклики до припинення вогню, пошуку компромісів і діалогу — тенденція, яка особливо помітна у заявах представників США.
Навіть в Україні резонанс викликала реакція американської посолки Бріджит Брінк, яка після атаки на Кривий Ріг не згадала у твіті, хто саме завдав удару. Президент Зеленський був змушений публічно висловити обурення, після чого у риториці дипломатки з’явилася конкретика. Проте цей епізод лише підкреслює загальну тенденцію: вина Росії визнається, але без наслідків.
Рік потому: від “будуть покарані” до “необхідно миритися”
Після обстрілу дитячої лікарні “Охматдит” у липні 2024 року риторика була набагато жорсткішою. Тоді майже всі європейські політики вимагали розслідувань та покарання злочинців. Серед найгучніших заяв — слова міністра закордонних справ Чехії Яна Ліпавського, який назвав нападників “сміттям людства”, а також звернення Євросоюзу про притягнення до відповідальності всіх причетних до злочинів проти цивільних.
Але у 2025 році навіть на тлі аналогічної атаки в Сумах більшість високопосадовців обмежуються загальними фразами. Навіть у США, де нова адміністрація на чолі з Дональдом Трампом офіційно визнала удар російським, у риториці звучить припущення про “помилку”. Заяви про притягнення до суду або згадка про Міжнародний кримінальний суд практично зникли.
Санкції замість вироків
Вплив Вашингтона на риторику Європи помітний неозброєним оком. Якщо у 2024 році ключовою вимогою було покарання агресора, то нині у більшості заяв домінують посилання на санкційний тиск. Єдині політики, які досі прямо говорять про потребу кримінальної відповідальності, — це президент Євроради Антоніу Кошта та президентка Молдови Мая Санду.
Особливо показовою стала трансформація позиції Санду. Якщо раніше вона обережно висловлювалась щодо Росії, то тепер вимагає чіткої відповідальності Кремля. “Агресор має бути покараний. Злу не може бути виправдання”, — сказала вона після атаки на Суми.
Заклики до миру — новий обов’язковий елемент
Ще рік тому заклики до перемир’я були винятком — зокрема, від прем’єра Угорщини Віктора Орбана, за що його розкритикували. Нині ж ідеї “переговорів” стали нормою. Посолка США Брінк, держсекретар Рубіо, британський прем’єр Стармер, новий очільник уряду Канади Карні — усі говорять про необхідність домовленостей, часто без уточнення, на чиїх умовах має настати мир.
Формулювання на кшталт “ця війна має завершитися” замінили прямі заяви про підтримку оборони України. І хоч європейські лідери, як-от фон дер Ляєн, Макрон чи президент Чехії Павел, наголошують на необхідності тиску на Путіна, формула “мир за умов України” почала зникати з офіційних заяв.
Зникле слово “перемога”
Раніше українські дипломати робили все, аби переконати партнерів у досяжності перемоги над РФ. У 2023 році ця ідея стала майже мейнстримом у Європі. Проте ситуація на фронті у 2024-му, а згодом і нова адміністрація Трампа зруйнували цю риторику. У США перемога України ніколи не була офіційною метою, і нині цей підхід лише посилився.
Навіть серед союзників в Європі це слово більше не звучить. І хоча у діях багато хто продовжує допомагати, декларації змінилися. Навіть у заявах про допомогу рідко лунає згадка про військову перемогу, а лише — про необхідність захисту або припинення вогню.
Хто залишається з Україною
Попри загальне зниження градусу риторики, низка країн не лише зберігають підтримку України, а й нарощують її. Особливо показовими стали заяви прем’єрів Нідерландів та Швеції. Після трагедії в Сумах прем’єр Нідерландів Дік Схооф наголосив на важливості посилення української ППО, а його шведський колега Ульф Крістерссон підкреслив: “Україна захищає не лише себе, а й нас усіх”.
Тож попри риторику, яка підлаштовується під нову політичну кон’юнктуру у Вашингтоні, у діях Європа демонструє більшу стабільність. А українські партнери, які не бояться говорити про агресора і про відповідальність, залишаються вкрай важливими — особливо зараз.
