Українське суспільство формує абсолютно новий прецедент. Поточна хвиля демонстрацій радикально відрізняється від попередніх акцій часів великої війни, оскільки розвивається цілком автономно. Це іспит для суспільства.
Минулорічні виступи на захист НАБУ та САП спиралися на серйозну підтримку західних донорів. Тоді європейські дипломати тиснули на Банкову синхронно з мітингами, що підсилювало загальний ефект. Тепер громадяни діють самотужки. Нинішній протест позбавлений зовнішнього плеча і залишає людей віч-на-віч із владними кабінетами. Саме цей спротив продемонструє реальну вагу прямого голосу вулиці.
Спровокована Банковою кадрова ротація перетворила звільненого міністра оборони Федорова на справжній символ суспільних сподівань. Донедавна урядовець вважався рядовим членом президентської вертикалі. Проте сьогодні ставлення до очільника держави формується крізь призму долі ексміністра. Політичне рішення перетворило Володимира Зеленського з арбітра на безпосереднього учасника протистояння. Раніше лідер країни уособлював прапор загального об’єднання. Тепер політичний ландшафт змінився.
Суспільство чітко розділило конфлікт між оборонним відомством і Генеральним штабом на ціннісні орієнтири. Громадяни обирають реформи. Будь-які спроби пояснити логіку призначень специфікою воєнного часу чи вимогами військової ієрархії миттєво руйнуються. Вони б’ють по суспільному оптимізму. Звільнення Федорова відбулося до того, як він встиг накопичити токсичний негатив. Люди вийшли захищати власні надії. Вони відстоюють своє майбутнє.
Апаратна перемога головнокомандувача Сирського вже найближчим часом ризикує перетворитися на катастрофічну поразку. Початкові гасла мітингів зводилися суто до вимоги повернути керівника Міноборони. Згодом вектор обурення змістився в бік відставки самого головнокомандувача. Президенту вигідна така трансформація невдоволення. Вона знімає з нього роль головного антигероя. Проте проста зміна фігур у Генштабі навряд чи зупинить кризу без реальних змін.
Поточні події оголили глибинну проблему тривалого перебування при владі без виборчого процесу. Відсутність електорального контролю часто позбавляє політиків відчуття реальних настроїв суспільства. Владні кабінети розробили складні кадрові ротації з переміщенням прем’єра та очільників МВС. У підсумку задумана схема повністю провалилася. Звільнені посадовці відмовилися від нових крісел. Натомість колишній міністр став кумиром демонстрантів.
Військовий час вимагає дотримання особливого негласного договору між владою та народом. Через неможливість голосування суспільство визнає чинну легітимність в обмін на справедливість рішень. Торік у липні спроба порушити цей баланс завершилася “картонковим майданом” проти топ-корупції. Нині громадяни окреслили нову червону лінію у сфері національної оборони. Система зворотного зв’язку досі працює.
Масштабне протистояння між Федоровим та Сирським набуло суто символічного значення для країни. Якщо потенційне нове призначення у Генштабі не задовольнить запит на реформи, хвиля обурення лише посилиться. Вулиця почне говорити значно голосніше.
Успішне подолання цієї внутрішньої кризи безпосередньо визначить майбутній сценарій нашої перемоги. Або ж поразки. Третього шляху немає.
Павло Казарін
