Подія, що сталася 4 листопада і майже не привернула уваги, обернулася першим банкрутством банку у 2025 році: Національний банк визнав “РВС Банк” неплатоспроможним. Хоча у структурі фінансової системи його частка в активах дорівнювала лише 0,04%, саме це рішення стало помітним через низку специфічних обставин.
Насамперед НБУ вказав, що фінустанова провадила ризикову діяльність, яка створювала загрозу для вкладників. Цей висновок регулятор зробив навіть тоді, коли банк уже мав статус проблемного і працював під наглядом куратора, як уточнили у рішенні про його виведення.
Ще однією важливою деталлю стало те, що “РВС Банк” вдруге за свою історію переходить під управління Фонду гарантування вкладів. Його шлях включав неодноразову зміну власників та назв, а серед тих, хто володів установою у різні роки, були міжнародні інвестори, народні депутати, а також відомі банкіри Сергій Тігіпко та Микола Лагун.
Також “РВС” майже став першим банком, у капітал якого могла зайти компанія з оборонно-промислової сфери – сектору, що під час повномасштабної війни демонструє найдинамічніше зростання. Однак остаточний дозвіл на таку участь НБУ не надав.
У системі “РВС Банк” посідав одне з останніх місць за масштабом: за обсягом активів він був 50-им із 60 банків, маючи 1,7 млрд грн, а капітал становив 172 млн грн. За даними на 1 жовтня, 33,4 тисячі вкладників тримали на його рахунках 536,5 млн грн, і до 21 жовтня сума вкладів скоротилася до 456 млн грн.
Попри нинішні скромні показники, установа мала значно більшу історичну вагу. За понад три десятиліття існування вона пережила зміни власників, кілька ребрендингів та одне попереднє банкрутство, після якого була відновлена Фондом гарантування вкладів для подальшого продажу інвестору.
Починав банк у 1991 році під назвою “Інтелект банк”. До 1996 року він входив до структури групи “ТАС” Сергія Тігіпка, після чого був перейменований на “Київ-Приват”, а згодом, у 2001 році, став “ТАС-Комерцбанком”.
Пізніше, у 2007 році, Тігіпко продав цей банк разом з “ТАС-Інвестбанком” шведській групі Swedbank за 735 млн дол. Нові власники змінили назви на “Сведбанк” і “Сведбанк-Інвест”, а згодом об’єднали їх під брендом “Сведбанк”. Тим часом інший банк Тігіпка – “Бізнес стандарт” – отримав назву “ТАСкомбанк” і продовжує працювати.
У 2000-х роках, коли український ринок нерухомості переживав пік росту, “Сведбанк-Інвест” активно кредитував покупку землі та житла, причому переважно у валюті. При цьому шведська материнська структура встановила обмеження на кредити пов’язаним особам – не більше 2 млн дол, а більші суми потребували окремого погодження.
Після світової кризи 2008 року власники перевірили портфель і виявили численні ідентичні позики на 1,99 млн дол. За словами співрозмовника ЕП, менеджмент обходив погодження великих кредитів, “дроблячи” їх, розділяючи ділянки та оформлюючи кілька позик замість однієї.
У 2013 році Swedbank залишив український ринок і продав “Сведбанк” Миколі Лагуну, який дав йому нову назву – “Омега-банк”. Та вже після 2014 року банківська криза змусила НБУ виводити з ринку установи Лагуна, зокрема “Дельта-банк” і “Омега-банк”.
Коли НБУ відкликав ліцензію “Омеги”, регулятор заявив, що банк систематично порушував нормативи, допустив від’ємний капітал, не виконував вимоги щодо обов’язкових резервів і демонстрував збиткову діяльність.
Після першого виведення з ринку “Омега-банк” не ліквідували одразу. Фонд гарантування вкладів обрав інший шлях: установу очистили від проблемних активів, додали частину зобов’язань перед вкладниками і перетворили на так званий “брідж-банк”, щоб надалі передати новому інвестору.
У 2015 році такий інвестор з’явився — банк придбало ТОВ “Українська бізнес група”, пов’язане з колишнім народним депутатом від “Блоку Петра Порошенка” та членом фінкомітету парламенту Русланом Демчаком. У цей же період банк дістав свою нову назву — “РВС”, що розшифровували як RwS – Respect with Stability.
Попри постійну асоціацію установи з Демчаком, формально він ніколи не був бенефіціаром. У звітності НБУ кінцевим власником до останнього дня значився Олександр Стецюк, бізнес-партнер і колишній помічник депутата. Частка у 1% належала доньці Демчака — Катерині Демчак.
Банківські учасники ринку розповідали ЕП, що Демчак не приховував своєї причетності до “РВС”. Він нібито проводив переговори від імені банку і спілкувався з іншими установами та регулятором, представляючись власником.
Стецюк натомість заявив, що не знає про випадки, коли хтось представлявся від його імені, хоча й підтвердив, що давно знайомий із Демчаком, адже вони родом з одного міста — Липовця на Вінниччині. За словами Стецюка, будь-яка допомога депутата була б лише позитивом для банку.
ЕП намагалася отримати коментар самого Демчака, але він не відповідав на дзвінки чи повідомлення.
За словами учасників ринку та людей, дотичних до роботи фінансових регуляторів, банк міг перейти до Демчака завдяки його впливу в комітеті Ради. Вони припускають, що він міг впливати на колишнє керівництво НБУ, щоб ті погодили угоду, не визнаючи його фактичного контролю над установою.
Чому Нацбанк не скористався власними повноваженнями і не встановив формального контролера “РВС” навіть після зміни керівництва регулятора та політичної влади — питання, на яке й досі немає відповіді.
Поступово увага регулятора до діяльності “РВС” лише посилювалась. У грудні 2024 року Національний банк наклав на установу один із найбільших в історії штрафів — 135,2 млн грн за порушення правил фінансового моніторингу та валютних обмежень.
Як пояснив співрозмовник ЕП, причетний до банківського нагляду, регулятор розглядав і більш радикальний варіант — відкликання ліцензії, адже, за його словами, порушення охоплювали практично всі можливі напрями.
Стецюк стверджував, що саме це рішення НБУ й підштовхнуло “РВС” до порушення капітальних нормативів. За його словами, за капіталу у 240 млн грн банк отримав штраф у 138 млн грн (крім основної суми у 135,2 млн грн регулятор наклав додатковий штраф у 3 млн грн). Він наголосив, що за таких умов установі фізично складно було залишатися в межах мінімально допустимого показника капіталу — 200 млн грн.
За період із 2023 по 2025 роки Нацбанк загалом оштрафував “РВС” на 166,2 млн грн, переважно через ризикову діяльність. Учасники банківського ринку розповіли ЕП, що установа надавала клієнтам послуги, які дозволяли обходити обмеження НБУ: зокрема, сприяла виведенню коштів за кордон або давала можливість легалізувати суми через повторні внесення та зняття однакових 100 тис. грн для подальшого підтвердження мільйонних операцій у інших банках.
Коментуючи якість фінансового моніторингу в установі, Стецюк відповів, що помилки можливі в будь-якій фінансовій організації. Він додав, що детальніше зможе оцінити ситуацію після завершення судових процесів щодо оскарження найбільшого штрафу.
Він також не виключав, що значні штрафи НБУ можуть бути сприйняті як свого роду заміна підвищеної ставки податку на прибуток банків: у 2023-2024 роках вона становила 50%, а в 2025 році — 25%. Нині ж парламент розглядає законопроєкт про повернення ставки 50% у 2026 році.
Після накладення рекордного штрафу фінансовий стан “РВС” почав швидко погіршуватися. Регулятор вимагав від акціонерів докапіталізації, однак доступних ресурсів для виконання цієї вимоги у них не було.
За інформацією людей, знайомих із ситуацією на банківському ринку, установа активно шукала нових інвесторів і вела переговори з кількома банками. Частина відділень “РВС Банку” вже переходила до інших установ, зокрема до “Оксі банку”, разом із клієнтами, які обслуговувалися в цих філіях.
Крім українських претендентів, власники нібито вели діалог і з потенційним інвестором з-за кордону. Однак, за словами джерел ЕП, НБУ не підтримав його вхід у капітал через непрозору модель роботи, невизначене походження коштів і структуру власності компанії, зареєстрованої на Кіпрі.
Серед внутрішніх претендентів, як розповідають співрозмовники, могла бути компанія “Укравіасистем”, яку пов’язують із колишнім народним депутатом від БПП Бориславом Розенблатом. Підприємство займається виробництвом дронів і вже мало контракт із Міноборони на 50 комплексів розвідувальних безпілотників вартістю 807 млн грн, за яким аванс становив 650 млн грн. Частину цих робіт компанія виконати не встигла, а три комплекси оборонне відомство відмовилося приймати, оскільки вони не літали.
Попри це держава продовжувала перераховувати компанії значні аванси. Джерела, знайомі з операціями банку, додавали, що ці кошти довго залишалися на рахунках у “РВС Банку”, де на них нараховували 14% річних.
Згодом “Укравіасистем” перерахувала близько 100 млн грн у вигляді субординованого боргу, який міг бути зарахований у капітал банку після погодження НБУ. Але регулятор заблокував операцію, оскільки компанія зазначила джерелом внесених коштів відсоткові доходи, отримані від того ж “РВС Банку”.
На питання ЕП щодо можливого інвестора, який мав намір докапіталізувати банк, Стецюк сказав, що така інформація є банківською таємницею і він не знає, звідки вона взялася.
ЕП намагалася отримати коментар від Розенблата, але він, узявши слухавку, заявив, що не дає жодних коментарів і завершив розмову, не вислухавши питання.
Формальний власник “РВС Банку” Олександр Стецюк повідомив, що має намір оскаржувати рішення про виведення установи з ринку в судовому порядку. Паралельно він намагається домогтися скасування штрафів, які Національний банк наклав на установу та назвав рекордними для цього сегмента.
Тим часом банк уже вдруге передано в управління Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Перед остаточним припиненням роботи Фонд шукатиме інвестора, який погодиться придбати установу повністю або у форматі “брідж-банку” — обидва варіанти, за словами поінформованих джерел, мають потенційних охочих.
За словами знайомих із фінансовим станом банку співрозмовників ЕП, на момент його виведення з ринку серед активів залишалося всього дев’ять працюючих кредитів на суму 40 млн грн. При цьому зобов’язання перед вкладниками – фізичними особами досягали 456 млн грн, і Фонд гарантування компенсуватиме їх у повному обсязі.
Станом на 1 вересня, згідно з даними НБУ, юридичні особи тримали на рахунках “РВС Банку” 914 млн грн. Джерела, які володіють інформацією про фінансові операції, стверджують, що повернення цих коштів клієнтам є фактично неможливим.
Вони також зазначають, що компанія “Укравіасистем”, котра розглядалася як потенційний інвестор, уникла фінансових втрат: майже всі свої кошти вона встигла вивести з рахунків до моменту банкрутства установи.
Формальний власник “РВС Банку” Олександр Стецюк повідомив, що має намір у судовому порядку оскаржити рішення про виведення установи з ринку. Паралельно, за його словами, він добивається через суди перегляду рекордних штрафів, які регулятор наклав на банк.
Тим часом “РВС Банк” вдруге у своїй історії передано в управління Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. До моменту ухвалення рішення про остаточну ліквідацію Фонд планує спробувати реалізувати установу інвесторам: або продати банк повністю в тому стані, в якому він перейшов під управління ФГВФО, або сформувати на його основі “брідж-банк”. Співрозмовники зазначають, що зацікавленість інвесторів в обох форматах присутня.
Окрім тривалої та суперечливої історії, потенційний інвестор отримає доволі обмежений портфель активів. Як розповіли ЕП поінформовані джерела, знайомі з фінансовим станом “РВС” на момент його виведення з ринку, у банку залишалося лише дев’ять працюючих кредитів на загальну суму 40 млн грн. Водночас зобов’язання фінустанови тільки перед вкладниками – фізичними особами становлять 456 млн грн, і ФГВФО має компенсувати ці вклади в повному обсязі.
За даними Національного банку, станом на 1 вересня юридичні особи тримали на рахунках “РВС Банку” 914 млн грн. Поінформовані співрозмовники ЕП вважають, що повернення цих коштів клієнтам фактично нереалістичне. Вони також зазначають, що компанія “Укравіасистем”, яка планувала увійти до капіталу банку, від його банкрутства не постраждала, оскільки майже всі свої кошти встигла вивести з рахунків установи.
***
Разом з тим банкрутство “РВС Банку” залишає відкритими кілька ключових запитань.
Чому фінустанова, яку неодноразово штрафували за порушення валютних обмежень НБУ та правил фінансового моніторингу, змогла так довго продовжувати роботу на ринку?
З яких причин регулятор, розуміючи, хто фактично є кінцевим бенефіціаром банку, не оформлював це юридично протягом десяти років?
І, нарешті, скільки ще банків із подібними “скелетами у шафі” продовжують працювати в українській банківській системі?
