Відставка Андрія Єрмака з посади глави Офісу президента стала ключовою внутрішньополітичною подією на стику 2025 і 2026 років. Та справжні наслідки цього кроку тепер вимірюють не заявами, а призначеннями – насамперед у регіонах.
У президентській команді непублічно визнавали: відставка – лише старт, а реальним маркером буде швидка «деєрмакізація», тобто очищення системи від людей, які забезпечували колишньому керівнику ОП вплив на владу. У перші дні січня вже відбулася і, за логікою процесу, має продовжитися серія кадрових рішень на топових позиціях. Урядові вакансії в цій картині виглядають як закріплення наслідків «революції» проти Єрмака, а зміни очільників обласних військових адміністрацій – як сигнал про нові центри тяжіння.
Зміна ватажків – або Микита проти Кулеби
За часів Єрмака кандидатів на ключові державні та регіональні посади президенту зазвичай пропонував саме він. На цьому тлі дублювання функцій між Кабміном, профільними заступниками глави ОП і урядовими «кураторами» регіонів могло залишатися непомітним. Але після того, як Єрмак залишив кабінет на Банковій, закладений конфлікт повноважень почав проявлятися в кадрових рішеннях.
Першою зоною конкуренції став добір кандидатів на посади голів ОВА. Формально і віцепрем’єр з відновлення Олексій Кулеба, і заступник керівника ОП з регіональної політики Віктор Микита відповідали за роботу з областями під патронатом ексглави ОП.
У цій конструкції Микита свого часу був призначений як противага і куратору правоохоронного блоку Олегу Татарову, і самому Кулебі, якого відрядили з Офісу працювати в уряді. Однак до відставки Єрмака, за описом процесів усередині влади, Микита фактично працював у вертикалі Кулеби, уникаючи відкритих конфліктів. Після звільнення керівника ситуація змінилася: Микита відчув можливість діяти в межах формальних повноважень і перехопив ініціативу з підбору кандидатур для регіонів, які визначив президент.
- Вінницька ОВА
- Дніпропетровська ОВА
- Чернівецька ОВА
- Полтавська ОВА
- Тернопільська ОВА
Паралельно позиції Кулеби, якщо судити з внутрішніх оцінок у контексті «деєрмакізації», лише погіршувалися. Саме тому, намагаючись не втратити вплив на ухвалення рішень, віцепрем’єр прагнув увійти і в процес відбору голів ОВА.
“Все було смішно і навіть абсурдно. Микита призначив кандидатам первинні співбесіди в ОП. Пізніше тим самим людям дзвонили з апарату Мінрегіону і призначали зустрічі з Кулебою в уряді – на ті самі дні, а іноді на той самий час. Кандидати в шоці, бо не розуміли, що їм робити і куди йти”, – розповідав один із чільних представників монобільшості.
Зрештою, за описом процесу, ситуацію «перетиснув» саме заступник керівника ОП: Микита формував шортлист і водив кандидатів на зустрічі до президента. Водночас навіть у такій конфігурації серед уже призначених очільників ОВА немає очевидних «людей Микити».
Як відомо з розмов у парламенті, він лобіював лише одного кандидата – мера Чорткова Володимира Шматька на Тернопільську ОВА. Після співбесіди у президента Шматько отримав визначальне «так», але незабаром рішення змінилося: під час перевірки виявили кримінальну справу проти мера через розподіл земельних ділянок у 2021 році.
“Ми в 2021 році змінили закон про безоплатну передачу землі з комунальної власності в приватну. Раніше такі рішення можна було ухвалювати простою більшістю місцевих рад, а ми запровадили норму про 2/3 голосів. Буквально в перші дні набуття чинності законом на сесії Чортківської мерії ухвалили рішення про передачу землі звичайною більшістю. Апарат “провтичив”. Шматько “прошляпив” – підписав. Чи є там порушення? Так. Чи це схематоз? Ні”, – переконували в президентській команді.
“Шматька некрасиво збили, щоб підставити Микиту. Президента накрутили, що Вітя запропонував людину, яка має кримінальний шлейф, нібито щоб підставити самого Зеленського… Це був Литвин”, – додавав співрозмовник із владної команди.
У результаті ввечері 12 січня президент призначив керівником Тернопільської ОВА Тараса Пастуха – колишнього народного депутата від «Самопомочі», ветерана війни і чинного заступника голови ОВА.
У Вінниці новою очільницею ОВА стала 45-річна Наталія Заболотна. Вона майже півтора року виконувала обов’язки керівниці адміністрації, де працює ще з часів попередньої влади, і згодом отримала офіційне призначення.
Окремим штрихом до регіонального пазла стало «відрядження» 46-річного Віталія Дяківнича з посади керівника Миргородської райдержадміністрації до Полтавської ОВА. Це пояснювали як прояв партнерської довіри до депутатської групи «Довіра», яка роками підтримує «мономеншість» Зеленського. Кістяк групи пов’язують із Полтавщиною і гуртуванням навколо нардепа Олега Кулініча, а самого Дяківнича вважають його креатурою.
Паралельно це призначення трактують і як спробу зачистити залишки команди Єрмака – Кулеби, що зберігалися в Полтавській ОВА після переходу Філіпа Проніна в лютому 2025 року до Держслужби фінмоніторингу. Народний депутат Ярослав Железняк стверджував, що за каденції Проніна Полтавська ОВА розікрала щонайменше 200 мільйонів на будівництві фортифікацій на Донеччині.
Підполковник держуправління Татаров
Паралельно з протистоянням у цивільному блоці, непомітно, але системно посилювався інший гравець – Олег Татаров, заступник глави ОП і куратор правоохоронного блоку. Після відставки Єрмака одним із головних питань у владних кулуарах було, чи втримається Татаров на посаді.
За описом внутрішніх розкладів, якби керувати Офісом прийшов Михайло Федоров, його реформаторський імідж важко поєднувався б із публічно токсичним образом «куратора» силовиків, і в переліку нагальних змін нібито було місце і для звільнення Татарова. Натомість Кирило Буданов, за такими оцінками, зважав на репутаційні ризики менше, мав із силовим заступником нормальні робочі стосунки і вважав прийнятним залишити його в ОП.
Зрештою, після приходу Буданова стало зрозуміло: Татаров не просто зберіг крісло – він отримав додатковий простір для впливу. Формально шортлист на нових очільників ОВА складав Микита. Але двоє з п’яти призначених керівників областей, за оцінками учасників процесу, є «людьми Татарова».
“Призначення в Чернівці і Дніпро – це точно Олег Юрійович. Він ще пропонував на Тернопільську ОВА свою людину. Є такий перший заступник голови Івано-Франківської ОВА Віталій Ільчишин. Він люстрований, бо був чиновником у міліції часів Януковича. Але щось не вийшло”, – розповідали в команді більшості.
Новим головою Чернівецької ОВА президент призначив 47-річного генерала поліції Руслана Осипенка. З кінця 2021 року він очолював Головне управління Нацполіції в Донецькій області, працює в правоохоронних органах з 1996 року, служив у Київській, Полтавській, Миколаївській областях та у Департаменті стратегічних розслідувань Нацполіції.
У Дніпрі обласну військову адміністрацію очолив 44-річний генерал поліції Олександр Ганжа, який був начальником Головного управління поліції в Дніпропетровській області. Службу розпочав курсантом у серпні 1998 року і в двохтисячних пройшов шлях від дільничного міліції на Харківщині до керівника обласної поліції в Дніпрі.
Цікаво, що після того, як ексочільника Дніпропетровської ОВА Сергія Лисака зі СБУ призначили керувати Одеською міською військовою адміністрацією, кандидатами на посаду в Дніпрі, за розмовами в уряді і парламенті, стали одразу два протеже Татарова – Ганжа і начальник поліції Запорізької області Артем Кисько.
У ширшому огляді регіональних розкладів людей Татарова в областях називають більше, ніж два призначення. Раніше, за оцінками співрозмовників у владі, він контролював або топових силовиків, або максимум заступників в ОВА – цього вистачало, щоб тримати «руку на пульсі» в регіонах. Тепер же йдеться про просування своїх кандидатів уже на перші позиції в обласних адміністраціях.
Зміна тренду, як її описують у парламентській фракції, звучить ще пряміше.
“Зараз тренд на міленіалів і силовиків із кадрової папочки Олега Юрійовича Татарова”, – так узагальнювали нову тенденцію в команді більшості.
Хто залишився без ротації
Перші після відставки Єрмака призначення в регіонах показали: центри ваги у владному HR уже зміщуються. Але не менш промовистим стало інше – кого зміни поки що не зачепили. У Єрмака було багато людей у владі, і в «ласих» областях, які для нього мали особливий пріоритет, кадрових ротацій досі немає.
У владних розмовах як представників «єрмаківського крила» називають двох керівників: Максима Кіпера в Одесі і Максима Козицького у Львові. При цьому співрозмовники розмежовують питання ефективності та «шлейфу» колишнього куратора.
“З єрмаківського крила лишилося двоє – Кіпер в Одесі і Козицький у Львові. Але треба розмежовувати ефективність і шлейф Єрмака. До Козицького є претензії як до голови ОВА? Поки що ні. Але там є питання по двох його заступниках. Рано чи пізно до них добіжать антикорупційні органи.
Кіпер створив собі всередині області проблему з прізвищем Лисак. Так боровся з Трухановим, а тепер новий глава МВА ламає йому схеми і заважає”, – говорили у фракції.
“Чому Кіпера немає в списку на вихід, я не знаю. Це точно квота Єрмака. Може, буде, але поки не знаю. Мені здається, що в нього набагато менше шансів втриматися на посаді, ніж у Козицького”, – додавав співрозмовник.
“Дивно, що про того ж Кіпера уже ніхто не говорить. Там у порту, на митниці і скрізь стільки схем, стільки “чорних” грошей, що все місто за голову хапається. Хоча, може, тому і не міняють його, щоб нічого не зламалось”, – описували ситуацію в Одеському регіоні.
Так кадрова кампанія, яка мала б показати глибину «деєрмакізації», водночас продемонструвала і межі швидких змін. Частину посад перезапускають у турборежимі, частину – обходять стороною. І саме ця асиметрія, схоже, стане головним індикатором того, наскільки реальним було «відсторонення всесильного» і наскільки далеко піде перебудова системи.
