Він став президентом на хвилі національного підйому, а залишив посаду – майже в забутті. Віктор Ющенко — символ надій, які Україна так і не змогла втримати у руках.
Січень 2005 року. Вся країна аплодує тріумфу: Віктор Ющенко складає президентську присягу після грандіозної Помаранчевої революції. На його боці був народ, а не адміністративний ресурс — навпаки, проти нього стояла вся система з Віктором Януковичем на чолі.
Пройде п’ять років — і все перевернеться з ніг на голову. У 2010-му Ющенко програє Януковичу з п’ятим результатом, здавалось би, остаточно розчарувавши тих, хто вірив у нього щиро та до останнього.
Та ким насправді залишився третій президент для України? Для багатьох — моральний маяк, для молоді — постать майже культова, як гарант європейського вектора та людина, котра вписала в історію гідність і національну пам’ять.
Проте цей ореол руйнується, якщо заглибитись у спогади тих, хто бачив Ющенка зблизька. Медіаобраз та реальний політик — дві різні людини. І це не просто суб’єктивна оцінка — це висновок з численних розмов із його соратниками та очевидцями епохи.
Ющенко, безумовно, має чим пишатися. За його каденції з’явився Музей Голодомору, відкрито Мистецький Арсенал, відновлено гетьманську резиденцію у Батурині. Однак — чи достатньо таких досягнень для лідера країни?
Не обійшлося і без гучних скандалів. “Лікарня майбутнього”, кошти на яку збирала вся країна, так і залишилася проєктом на папері. Газова компанія “РосУкрЕнерго”, що виникла за часів Ющенка, стала ідеальним зразком тіньових схем на газовому ринку з “Газпромом”.
Криза ж досягла апогею у внутрішній політиці. В його команді точилася війна за повноваження, доступ до ресурсів, кулуарні інтриги стали буденністю. Політичний хаос — так найкраще охарактеризувати атмосферу тієї доби.
І де ж був сам президент? Найчастіше він ніби самоусувався від гострих проблем, натомість віддаючи перевагу особистим захопленням і комфорту.
“Суспільство знає не справжнього Ющенка, а сприймає його через медійний образ.”
Питання, яке залишається відкритим: яким насправді був президент Ющенко — гарантом національних цінностей чи керівником, котрий уникнув відповідальності за хаос?
Мабуть, відповідь кожен шукатиме сам. Але досвід тієї епохи нагадує: навіть найсильніші ікони потребують не лише віри, а й дієвих рішень та щоденної роботи на благо країни.
