Засідання тривало ледь більше десяти хвилин, але знову завершилося паузою на місяць. Справу, яка мала стати зразком притягнення до відповідальності за державну зраду, українське правосуддя перетворило на нескінченний марафон.
На лаві підсудних – колишній голова Апеляційного суду Криму Валерій Чорнобук. У 2014 році, під час російської окупації, він закликав кримських суддів визнавати російське законодавство та оформлювати паспорти РФ. Проте шлях від оголошених підозр до вироку виявився довшим, ніж будь-хто міг спрогнозувати.
Нова влада в Криму і старі присяги
Березень 2014 року. В актовій залі Апеляційного суду Криму сидять судді, які ще вчора працювали в українській юрисдикції. Перед ними виступає їхній керівник – Валерій Чорнобук. Тон спокійний, майже буденний.
“С сегодняшнего дня мы начинаем учебу русских законов… Мы принимали присягу не президенту, мы принимали присягу не народу, мы принимали присягу судьи”, – заявляє він тоді.
На сайті суду тим часом зникає український тризуб і з’являється двоголовий орел. Публікується його звернення до колег – визнати російське законодавство та підкоритися новим правилам. Для багатьох співрозмовників той момент став точкою неповернення.
Проте нова кримська “влада” швидко дала Чорнобуку зрозуміти: він їй не потрібен. Госсовет оголосив його “небажаною особою” – разом із політиками, які відкрито критикували окупацію.
Розворот на материк і спроба почати з нуля
Повернувшись на материкову Україну, Чорнобук раптом з’явився у новому амплуа – військовослужбовця. Він стверджував, що відмовився стати головою підконтрольного РФ “Верховного суду Криму” і нібито відкрито закликав колег не приймати російське громадянство.
45 днів служби в тиловому підрозділі – і вже в липні 2014 року він знову у мантії, тепер суддя Апеляційного суду Дніпропетровської області. Його історія починає викликати дедалі більше запитань у журналістів. Одним із перших ланцюжок сумнівів почав розмотувати кримський репортер Сергій Мокрушин.
Коли увага медіа зростає, Чорнобук раптово подає у відставку. У 2016 році Верховна Рада офіційно припиняє його повноваження.
Повернення у владу і втеча від слідства
Попри публічний скандал, у Дніпрі він з’являється знову – як радник міського голови Бориса Філатова. Це викликає обурення частини депутатів. Вони звертаються до генпрокурора, наполягаючи: минуле Чорнобука вимагає розслідування.
У липні 2018 року тодішній генпрокурор Юрій Луценко оголошує йому підозру у державній зраді. Але коли слідчі приходять з обшуками, Чорнобук зникає. Його оголошують у розшук. Врешті він з’являється в Києві, де його затримують.
Захищає обвинуваченого адвокат Олег Татаров, ім’я якого згодом стане відомим у зовсім інших історіях. Тим часом Верховний Суд скасовує постанову про звільнення Чорнобука, і вже у 2019 році апеляція відпускає його з-під варти.
Процес, який котиться назад
Наприкінці 2019 року обвинувальний акт потрапляє до Печерського суду. Це могла бути показова справа про відповідальність за колаборацію в окупованому Криму. Натомість вона стала прикладом системної неспроможності.
Перше підготовче засідання переносили 10 разів. Лише у 2021 році справа перейшла до розгляду по суті. А потім – повномасштабна війна. Чорнобук іде служити, процес зупиняють.
Прокурори дізнаються про його звільнення з військової служби із запізненням майже на рік – не з офіційних джерел, а завдяки журналістському запиту.
Коли провадження поновили, десятки томів уже були досліджені, свідки допитані. Здавалося, що до завершення недалеко. Та у вересні 2023 року суддя Віта Бортницька йде у відставку.
Це означає одне: все починається спочатку.
“Після зміни складу суду слухання справи починається з початку. Всі дії доведеться повторити”, – пояснює прокурор Трохим Луговий.
Скільки триває 15 років
На момент подій 2014 року строк давності за держзраду становив 15 років. Судовий процес тягнеться вже шість. І дедалі очевидніше, що час у цій історії працює не на сторону обвинувачення.
Для журналіста Сергія Мокрушина ця справа – не просто сюжет. Вона про відповідальність тих, хто у 2014 році став інструментом репресій у Криму.
“Чим більше затягується справа, тим дорожче вона стає, бо ми бачимо, що наслідки тих подій тільки множаться. А незаконні вироки в Криму досі виносять ті, хто тоді дослухався до закликів взяти російські паспорти”, – каже він.
Сьогодні справа Чорнобука – це не лише історія про конкретну людину. Це дзеркало того, як українська судова система буксує там, де мала б рухатися найшвидше.
І щоразу, коли камінь уже ніби піднімається на вершину, він знову скочується вниз.
