Сімнадцяте лютого 2010 року стало останнім днем, коли Україна ще могла вважати себе безтурботною. За шістнадцять років країна змінила обличчя, втратила ілюзії та опинилася у вирі наймасштабнішої війни сучасності.
У лютому 2010-го українці востаннє голосували на президентських виборах у мирний час. Це були вибори, де зустрілися політичні велетні епохи – Юлія Тимошенко, Віктор Ющенко та Віктор Янукович. Востаннє в бюлетенях були міста Донецьк і Луганськ, Сімферополь і Севастополь. Країна стояла на порозі змін, які поки ще здавалися неможливими.
Три імені – три долі країни. Тимошенко, яку зараз обвинувачують у підкупі депутатів. Ющенко, що звертається до нації з екранів, говорячи про незламність. Янукович, який знову і знову озвучує вигідні Кремлю тези. Але мирної України тієї доби вже не існує.
Тодішні новини здавалися б теперішнім українцям фантастикою. У лютому 2010-го люди ще вірили в мирне співіснування з Росією, навіть попри агресію Москви в Грузії. Європейська інтеграція не виключала дружби зі східним сусідом. Війна? Про це не думали навіть песимісти.
Натомість сьогодні Україна бореться за виживання. Двадцять відсотків території – під окупацією. Сотні тисяч загиблих, поранених і зламаних. Мільйони стали біженцями. Замість ілюзій – обмеження прав і свобод, загроза мобілізації, щоденний терор. Країна живе під тінню балістичних ракет і дронів-камікадзе. І ніхто вже не обговорює курс долара, який колись визначав долю виборів.
Але між 2010-м і 2026-м є щось спільне: обидві епохи стали експериментами. Теперішній – на межі витривалості під обстрілами. Той – на межі можливостей пострадянської демократії. Україна ніколи не була настільки демократичною, як у 2005-2010 роках. Вся територія – від Ужгорода до Алчевська – жила під одним демократичним дахом. Не було заборонених партій, навіть ті, що заперечували саму незалежність країни, вільно брали участь у виборах.
- Демократія охоплювала всю територію у міжнародно визнаних кордонах
- Вибори не обмежувались вимогами нацбезпеки – були навіть відверто проросійські партії
- Влада не була монополізована: тріумфатор Майдану Ющенко не став диктатором, а ділив політичний олімп з Януковичем та Тимошенко
Авторитетне видання того часу писало:
“Час політиків-революціонерів іде в минуле. Ідейних борців із «антинародними режимами» майже не залишилося, безплатних протестантів удень із вогнем не знайдеш. Барикади стали товаром. Перебування в опозиції нині сприймається як творче відрядження…”
Модель демократичного балансу, здавалося, витримає випробування – навіть перемога Януковича не здавалася катастрофою. Багато хто вірив: новий президент змінився, а система стримувань і противаг не дозволить йому узурпувати владу.
Менше ніж за рік мрії розбилися. Демократична конструкція виявилася вразливою, бо трималася на слабкості Ющенка. Коли він пішов, усе зламалося: новий президент отримав повний контроль, а переможені – нічого. Було зрозуміло, що і з Тимошенко на чолі результат був би схожим.
Янукович та його команда не стали демократами. Вони використали свободу для власної узурпації, що завершилась крахом і втечею президента у 2014-му. А ті, хто сповна скористався плодами демократії, не вагаючись, присягнули авторитаризму Москви.
- Демократія стала інструментом для політичного реваншу
- Частина еліти використала систему, щоб зруйнувати її
- Дехто з них врешті опинився непотрібним навіть для Кремля
Іронія: за повної демократії 2005-2010 років українці жили найкомфортніше. Не лише політична еліта – Ющенко, Тимошенко, Янукович – а й прості мешканці Києва чи Донбасу. Але цей комфорт не врятував країну. Вільний простір, який здався незнищенним, зруйнували самі ж гравці системи.
Демократія по-українськи виявилася небезпечною для себе самої. Вона дозволила своїм ворогам використати її механізми для власної вигоди.
Україна вижила, але змінилася до невпізнання. Те ж саме стосується і демократії: після 2010-го абсолютна свобода була дискредитована на десятки років. Сьогодні демократія змушена захищатися новими обмеженнями. Чи вціліє вона після війни? Питання поки відкрите.
Шістнадцять років потому Україна нагадує лабораторію, в якій експеримент завершився – і більше ніхто не прагне повертатися до старої формули. Країна змінилася, як і її громадяни, і вже ніколи не буде такою, як колись.
