Міждержавний конфлікт між Києвом та Варшавою продемонстрував стрімке погіршення двосторонніх відносин. Масова відмова українського істеблішменту від польських державних відзнак стала логічним наслідком рішення Кароля Навроцького покарати українського лідера. Ці події є лише вершиною айсберга, що свідчить про наближення до критичної межі.
Ситуація стрімко загострюється.
Окремі польські політики вже вдаються до відкритих погроз зупинити постачання військової допомоги для ЗСУ. Хоча подібний розвиток подій наразі виглядає малоймовірним, під серйозною загрозою опинилася європейська інтеграція нашої держави. Проте Київ має чіткі червоні лінії, які влада не перетне за жодних умов.
Зараз підтримка прихильників є архіважливою.
Внутрішня політика Польщі наразі перенасичена антиукраїнськими гаслами, а будь-які спроби діалогу наражаються на жорстке цькування. Попри це, у Варшаві залишаються сили, що намагаються стримати руйнацію партнерства, включно з прем’єром Дональдом Туском. Україні необхідно зважати на позицію тих поляків, які керуються здоровим глуздом.
Орден повернувся до Варшави.
Офіційний Київ відреагував на випад Навроцького цілком адекватно, зважаючи на складні обставини, що склалися. Саме тому Володимир Зеленський повинен здійснити візит до сусідньої країни вже цього тижня.
Особиста присутність лідера підтримає друзів.
Ігнорування поїздки, навпаки, підіграє радикальним українофобам.
Даний матеріал є редакційним маніфестом, який відображає спільну позицію всіх журналістів “Європейської правди”. Редакція використовує формат Editorial виключно у доленосні для держави моменти. Приводом для публікації стали коливання Банкової щодо доцільності участі українського лідера в конференції URC, яка має відбутися в Гданську.
Ми також проаналізуємо причини масового повернення польських нагород нашими дипломатами та провідними політиками. Головна особливість цього безпрецедентного кроку полягає в тому, що на нього добровільно пішли як представники влади, так і опозиційні діячі.
Це вказує на існування консолідованої позиції.
Політичні спекуляції на українській тематиці
Київські посадовці чудово усвідомлюють природу цього конфлікту, про що раніше неодноразово писала “ЄП”. Гра проти українських інтересів перетворилася на зручний інструмент для отримання електоральних дивідендів у Польщі.
Цей процес набув хронічного характеру.
Соціологія фіксує погіршення ставлення польського суспільства (особливо правого крила) до українців. Через це публічні випади проти України чи історичних постатей стали обов’язковими для місцевих правих політиків. Вони активно використовують історичні міфи та маніпуляції.
Подібні заяви лише посилюють суспільне напруження.
Радикальну риторику використовують навіть ліберальні сили, що яскраво підтвердили вибори 2025 року та виступи Рафала Тшасковського. У чинному протистоянні між Навроцьким та Туском кожен виконує власну роль.
Нинішній президент використовує критику України для послаблення прем’єра.
Будь-який прояв лояльності з боку Дональда Туска до української позиції моментально використовується правими для таврування його “проукраїнськістю”. У сучасних польських реаліях це серйозне звинувачення.
Яскравим прикладом такої тактики став інцидент із позбавленням Зеленського ордена Білого Орла. Навроцький прагнув не лише символічно покарати колегу, а й змусити Туска скріпити цей указ власним підписом.
Зволікання прем’єра дозволяло президенту публічно звинувачувати уряд у толеруванні трагічних подій на Волині 1943 року. Хід Зеленського з поверненням нагороди нівелював політичну пастку для Туска.
Відправка реліквії поштовим оператором виглядала дещо театрально, проте велика політика завжди містить елементи шоу.
Важливість візиту до Гданська для збереження діалогу
Повернення ордена не вирішило глибинних суперечностей.
Міждержавна криза лише загострилася, через що український президент з початку червня перестав літати через аеропорт у Жешуві. Продовження використання польського транзиту виглядало б недоречно на тлі дипломатичного протистояння.
Виняток планувався лише для масштабної Конференції з відновлення України (URC 2026), організацію якої цьогоріч перебрала на себе Варшава.
Проте після скандалу з нагородою в Києві заговорили про повний бойкот заходу.
Міністр закордонних справ Андрій Сибіга підтвердив можливість скасування поїздки.
Це мало стати відповіддю на дії Варшави.
Такий демарш суттєво знизив би статус міжнародного форуму, куди вже збиралися приїхати очільниця Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн та німецький канцлер Фрідріх Мерц. Відмова Києва завдала б удару по репутації організаторів.
Найрадикальніший сценарій передбачав повне ігнорування заходу всіма українськими урядовцями.
Варшава болісно сприймає невдачі у своїх претензіях на лідерство в регіоні, тому зрив конференції став би відчутним ляпасом для польського кабінету міністрів.
Це зачепило б уряд безпосередньо.
Гданський саміт є особистим іміджевим проєктом Дональда Туска. Його фіаско дасть додаткову зброю правим силам для звинувачень на адресу чинного уряду.
Крім того, демарш Зеленського у Варшаві потрактують як слабкість української дипломатії.
Навроцький отримав би чудовий подарунок, на який він, імовірно, і розраховував, підписуючи скандальний указ безпосередньо перед початком міжнародного форуму.
УКРАЇНІ НЕ ВАРТО РОБИТИ ТАКИХ ПОДАРУНКІВ.
Дії Києва мають базуватися на тверезому розрахунку.
По-перше, кожен крок повинен приносити виключно стратегічну вигоду нашій державі.
По-друге, необхідно враховувати позицію лояльних до нас польських політичних кіл, аби не посилити позиції радикалів.
Зеленський має прибути до Гданська задля збереження контакту з урядом Туска, адже емоційні рішення шкодять державним інтересам. Попри ескалацію, український лідер мусить шукати особистої зустрічі з Навроцьким.
Історичні розбіжності та межі компромісу
Історичні суперечки навколо УПА та Волинської трагедії давно стали інструментом внутрішньої боротьби у Польщі.
Водночас для звичайних поляків ці питання є дуже болючими.
Польське суспільство значною мірою спирається на історичні міфи минулого століття. У трактуванні правих сил та офіційної польської історіографії їхня країна у Другій світовій війні постає виключно невинною жертвою зовнішньої агресії.
Місцева наука заперечує факти польської окупації українських земель, етнічних чисток Армії Крайової чи злочинів проти українців. Натомість події на Волині польська сторона безапеляційно трактує як геноцид.
Поляки відмовляються сприймати УПА як символ української визвольної боротьби, фокусуючись лише на трагічних сторінках історії.
Тому реакція польського електорату є цілком щирою.
Українським політикам часто бракує розуміння цієї суспільної чутливості, проте нам необхідно донести до Варшави принциповість позиції Києва. Там досі вірять у теорії змов.
У Польщі поширена думка, що присвоєння підрозділу ССО імені героїв УПА було навмисним кроком Зеленського для нанесення образи. Навроцький сподівався на скасування цього рішення, що для України є абсолютною червоною лінією, адже це означало б капітуляцію в питаннях власної історії.
Тому синхронна відмова українських діячів від польських відзнак мала глибокий політичний зміст.
Цей жест не був скоординований з однієї лінії. Рішення міністра Сибіги та посла Зварича розділяли дві доби, а серед тих, хто повернув орден Білого Орла, опинилися затятий опонент Банкової Петро Порошенко та експрезидент Леонід Кучма.
Це був єдиний спосіб продемонструвати Варшаві серйозність перетину наших червоних ліній.
Навроцький наніс образу всьому українському народу.
Адже нагорода 2023 року вручалася як знак пошани українським військовим, які стримують російську навалу та захищають усю Європу. Намагання польського президента тиснути на Україну в історичних питаннях приречені на провал через консолідований опір українського суспільства.
Проте сама лише демонстрація позиції не вирішує проблеми, влада має шукати вихід із дипломатичного глухого кута.
Найгірший сценарій зараз – це остаточне спалювання мостів із чинним польським президентом.
Ставки у цій грі занадто високі для України.
Тому Зеленському необхідно відвідати Гданськ та спробувати налагодити прямий контакт із Навроцьким. Поспішна відправка ордена поштою замість спроби особистого вручення була не найкращим дипломатичним ходом, хоча всередині редакції “ЄП” щодо цього існують розбіжності.
Пів року тому в аналогічній ситуації з Угорщиною Банкова пішла на повний розрив із Віктором Орбаном, зробивши ставку на Петера Мадяра. Ця стратегія виявилася успішною, і Україна отримала нового партнера для переговорів.
Проте з Польщею така комбінація не спрацює.
Повноваження Навроцького триватимуть аж до 2030 року, а праві сили мають реальні шанси повернути контроль над урядом на виборах 2027 року. Україні доведеться домовлятися, поважаючи позицію іншої сторони. Зеленський зобов’язаний шукати точки дотику навіть за повної відсутності видимих перспектив.
Необхідно надати польському лідеру варіанти рішень, які він зможе успішно презентувати власному правому електорату.
Для цього не можна обривати контакти з польськими правими колами. Там залишається чимало прихильників України, які зараз змушені мовчати під тиском суспільних настроїв. Поїздка до Гданська має закласти основу для цього складного дипломатичного процесу.
