Після ракетного удару 10 червня київська святиня — Софія Київська — зазнала нових пошкоджень: вибухова хвиля зруйнувала частину карнизу центральної апсиди. Зараз фахівці вивчають, як вплинули вібрації на стан цієї унікальної пам’ятки ЮНЕСКО.
Проте це далеко не перший раз, коли Софія опиняється під загрозою. Вже понад сорок років дослідниця Надія Нікітенко вивчає історію собору і переконана — пам’ятка постраждала не лише від війни, а й через політику і байдужість радянських часів. Журналісти поговорили з нею про приховані сторінки радянської історії Софії, її нинішній стан та долю храму у XXI столітті.
Туристичний центр чи духовна святиня?
У радянські роки Софію Київську не закривали — навпаки, вона стала головною туристичною точкою для гостей з усього СРСР. Довгі черги, нескінченні екскурсії — на думку науковців, усе це негативно впливало на архітектуру та стінописи собору. Велика кількість відвідувачів призводила до порушення мікроклімату, відшарування тиньку й мозаїки, навіть шум натовпу був небезпечний для давніх стін.
Заборонені теми та сувора цензура
У радянські часи екскурсоводам категорично забороняли розповідати про релігійне значення Софії, акцентуючи увагу лише на художніх чи архітектурних цінностях. Слово “храм” під час екскурсії могло стати причиною догани або навіть виклику до дирекції. Весь акцент робився на формі, а не змісті: екскурсії старанно “очищували” від будь-яких релігійних сенсів. Інститут наукового атеїзму уважно контролював усі розповіді. Тим не менше, окремі фахівці намагались вплітати реальні історії та факти, зберігаючи зв’язок із минулим.
Як знищували пам’ять і спадок
У міжвоєнний період багато храмів було зруйновано відкрито, а в 60–70-х роках — діяли інакше: віру намагалися витіснити поступово. Реставрація Софії проводилась повільно, а дослідження дозволяли лише “обраним”, переважно фахівцям із Москви чи Ленінграду. Відомий епізод — спалення людських решток, знайдених під час археологічних робіт: рішення ухвалювали на найвищому рівні, а документи про це збереглися донині. І хоча частина робіт усе ж здійснювалась, фінансування часто виділяли за залишковим принципом.
Повернення гідності Софії після Незалежності
1990 року Софію Київську внесли до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Саме після цього розпочалась нова епоха в дослідженні пам’ятки. У 2011-му, завдяки науковцям, довели справжній вік собору: Софію було закладено ще за князя Володимира Великого у 1011 році, а завершено — Ярославом Мудрим. Визнання ЮНЕСКО і святкування тисячоліття Софії стали міжнародним підтвердженням її значення.
Зараз, навіть попри війну, пам’ятку оберігають особливо ретельно. Богослужіння у самому соборі не проводяться, щоби зберегти мозаїки та фрески від руйнівного впливу натовпів і змін мікроклімату. Для прихожан щоденні служби організовано в трапезній Софіївського монастиря — це компроміс, який дозволяє зберігати і наукову цінність, і духовну традицію.
“Доки стоїть Софія — стоїмо і ми”, — вірять українці. Софія Київська була і залишається символом нашої тисячолітньої культури, історії та духовної єдності. І сьогодні, у часи випробувань, це має особливу цінність для всього світу.
