Ескалація війни між США, Ізраїлем та Іраном стала серйозним випробуванням для Європейського Союзу. Країни ЄС опинилися між вимогою підтримати союзників і прагненням уникнути втягування у новий масштабний конфлікт.
Поки одні держави демонструють готовність допомагати Вашингтону, інші відкрито ставлять під сумнів законність військової операції. На цьому тлі загроза ударів по європейській інфраструктурі та економічні наслідки конфлікту лише посилюють напругу.
Особливо показовою стала реакція президента США Дональда Трампа на позицію Великої Британії, яка не відразу погодилася надати американським силам доступ до своїх військових баз.
“Я незадоволений Великою Британією… Нам знадобилося три чи чотири дні, щоб зрозуміти, де ми можемо приземлитися. Було б набагато простіше приземлитися там, ніж летіти багато додаткових годин. Ми дуже здивовані. Ми маємо справу не з Вінстоном Черчиллем”, – заявив Трамп.
Попри спроби дистанціюватися від конфлікту, європейським країнам фактично не вдалося залишитися осторонь. Іран завдав ракетних і дронових ударів по військових об’єктах Великої Британії та Франції, що різко підвищило ставки для європейців.
Конфлікт, до якого готувалися, але не були готові
Нарощування напруженості на Близькому Сході не стало для Європи повною несподіванкою. Упродовж останніх тижнів європейські столиці уважно стежили за збільшенням американської військової присутності та жорсткими заявами Вашингтона щодо іранської ядерної програми.
Однак швидкість, з якою ситуація переросла у відкриті бойові дії, застала багатьох зненацька.
Міністр оборони Італії Гвідо Крозетто на початку ескалації опинився в Дубаї та був змушений повертатися додому військовим літаком. У подібній ситуації опинився і його естонський колега Ханно Певкур.
Найбільшою проблемою стала відсутність єдиної позиції всередині ЄС щодо легітимності ударів США та Ізраїлю по Ірану.
Частина країн підтримала право союзників на самооборону. Інші попередили про ризик підриву міжнародної системи безпеки та нову хвилю нестабільності на Близькому Сході.
Через це у перші дні після початку операції Європа виглядала розгубленою та неузгодженою. Брюссель намагається сформувати спільну лінію, але різні оцінки ризиків і національні інтереси ускладнюють цей процес.
Паралельно уряди країн ЄС зосередилися на безпеці своїх громадян у регіоні та готуються до можливих евакуацій дипломатів і цивільних.
Водночас економічні наслідки конфлікту вже стають відчутними. Ціни на газ у Європі різко зросли – до рівнів, які востаннє спостерігалися після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році.
Додатковим фактором напруження стали іранські удари по військових об’єктах союзників, а також загрози для Кіпру – вперше конфлікт безпосередньо торкнувся території держави Європейського Союзу.
Розбіжності всередині ключових європейських держав
Попри складнощі, Франція, Німеччина та Велика Британія змогли погодити спільну заяву, в якій попередили Іран про готовність застосувати “оборонні заходи” для нейтралізації ракетних і дронових атак.
Однак уже наступні кроки показали, що навіть серед цих трьох держав позиції не збігаються.
Британія погодилася дозволити США використати дві свої військові бази для атак по іранських ракетних об’єктах. Проте рішення було ухвалене не одразу, що викликало різку реакцію Вашингтона.
Коментуючи позицію британського прем’єра, Трамп заявив:
“Стармер занадто довго змінював свою думку. Такого між нашими країнами, мабуть, раніше не було. Схоже, він хвилювався щодо законності”.
Франція після іранських атак на свої об’єкти оголосила про посилення військової присутності на Близькому Сході. Водночас у Парижі наголосили, що американські удари не обговорювалися в міжнародних інституціях, створених для врегулювання подібних криз, зокрема в ООН.
Німеччина зайняла ще стриманішу позицію. Берлін заявив, що не братиме участі у військових діях проти Ірану, обмежившись політичною підтримкою союзників. Уряд пояснив це відсутністю необхідної військової інфраструктури в регіоні.
Водночас жодна з цих трьох держав відкрито не поставила під сумнів правомірність дій США та Ізраїлю.
Схожу стриманість демонструє і глава європейської дипломатії Кая Каллас, яка уникає прямої критики Вашингтона, наголошуючи насамперед на необхідності стабілізувати ситуацію.
Втім, не всі країни ЄС дотримуються такого підходу.
Особливо різко виступила Іспанія. Прем’єр-міністр Педро Санчес заявив, що навіть критичне ставлення до іранського режиму не означає підтримку військового втручання.
“Можна бути проти ненависного режиму, як у випадку з іранським – і водночас виступати проти невиправданого та небезпечного військового втручання, яке виходить за межі міжнародного права”, – сказав він.
Іспанія також дала зрозуміти, що її військова інфраструктура не може використовуватися для ударів по Ірану. Після цього кілька американських літаків залишили іспанські бази.
Реакція Білого дому була жорсткою. Трамп заявив, що розглядає можливість припинити торгівлю зі Спанією через її позицію щодо війни.
Ще складніша ситуація склалася для Італії. Прем’єр-міністерка Джорджа Мелоні дотримується максимально обережної позиції. Її особисті добрі стосунки з Трампом створюють для Рима додатковий політичний тиск.
Крім того, Італія стикається з обмеженнями у військових ресурсах. Країна донедавна витрачала на оборону менше за більшість союзників, що зменшує її можливості для активної участі в операціях.
Додаткову дилему створюють прохання країн Близького Сходу передати системи протиповітряної оборони SAMP/T для захисту від іранських атак. Рим наголошує, що ресурси обмежені, а пріоритетом залишається підтримка України.
Кіпр стає новою точкою напруження
Ситуація ще більше загострилася після ударів Ірану по території Кіпру. Це вперше створило реальну можливість застосування безпекових гарантій ЄС.
Формально мішенню стала не держава Кіпр, а британська авіабаза Акротирі – територія Великої Британії на півдні острова.
Саме цей об’єкт є ключовим вузлом для британських операцій у регіоні – від Близького Сходу до Північної Африки.
2 березня британське Міноборони підтвердило удар іранського безпілотника по базі, а згодом з’явилася інформація про ще одну спробу атаки.
Навіть без детальних даних про руйнування стало очевидно, що іранські дрони здатні досягати стратегічних об’єктів союзників далеко за межами фронту.
Через загрозу атак тимчасово припинив роботу кіпрський аеропорт Пафоса.
У відповідь Велика Британія направила до регіону есмінець для посилення протиповітряної оборони та морської присутності.
Греція також швидко відреагувала, відправивши на Кіпр:
- два фрегати для посилення морської безпеки
- чотири винищувачі F-16 для протиповітряної оборони
4 березня грецькі літаки були підняті в повітря після появи підозрілого об’єкта в повітряному просторі поблизу Лівану.
Франція також заявила про намір направити у східне Середземномор’я фрегат і додаткові ракетні системи для захисту острова.
Італія разом із Францією, Іспанією та Нідерландами планує відправити військово-морські сили для оборони Кіпру.
Втім, такі кроки можуть спричинити нову ескалацію. Тегеран уже заявив, що розцінюватиме будь-які дії європейських країн на Близькому Сході – навіть оборонні – як акт війни.
“Оборона є синонімом нападу. Чи хочуть вони позбавити Іран можливості протистояти агресорам? Було б прикро, якби ці країни стали на бік агресорів, адже вони вже зробили достатньо проти Ірану”, – заявив речник іранського МЗС Есмаїл Багаї.
У цьому контексті удари Ірану по Азербайджану та спроби атакувати Туреччину можуть розглядатися як сигнал попередження для Європи.
У підсумку новий конфлікт на Близькому Сході став для Європейського Союзу не лише зовнішньополітичним викликом, а й перевіркою його стратегічної самостійності.
Європейські країни змушені балансувати між підтримкою США, дотриманням міжнародного права та захистом власних безпекових і економічних інтересів.
Від того, чи зможе ЄС виробити спільну позицію у цій кризі, залежить не лише його роль у світовій політиці, але й подальший рівень підтримки України.
