«Можливість виїзду за кордон. Добровільний контракт 18–24» — цієї весни саме такі білборди прикрашали вулиці українських міст.
Тоді від’їзд вісімнадцятирічного чи двадцятирічного хлопця з України подавався як виняткове право, яке треба заслужити — потом, ризиком і службою в лавах ЗСУ. Молодим контрактникам обіцяли це право після року служби.
Але вже наприкінці літа стало зрозуміло: виїзд за кордон для хлопця до двадцяти трьох років — не привілей, а звичайна опція. І для цього вже не обов’язково одягати форму, проходити службу чи ризикувати життям на фронті.
За якихось шість місяців правила гри для сотень тисяч молодих українців змінилися докорінно. При цьому ситуація на фронті чи мобілізаційний ресурс не зазнали радикальних змін. Змінилася «генеральна лінія» — уявлення про те, що є допустимим під час війни, а що ні, що відповідає державним інтересам, а що — шкодить їм.
За 44 місяці великої війни така трансформація — не перша. Те, що сьогодні сприймається як очевидність, у 2022 році виглядало б майже як зрада. І навпаки, позиції, які раніше вважалися єдино правильними, тепер викликають скепсис або навіть осуд.
Ще рік тому будь-які розмови про замороження конфлікту по лінії фронту вважалися неприйнятними. Та сьогодні Київ відкрито заявляє, що готовий до припинення вогню без попередніх умов. Проблема лише в тому, що Москва наполягає на виведенні українських військ навіть із неокупованих територій.
Ще у 2023 році такі слова були б політичним самогубством. Але тепер вони лунають із вуст найвищих посадовців — навіть президента Володимира Зеленського, який визнає, що Україна не має достатньо ресурсів для повного звільнення окупованих земель.
У 2025 році дедалі популярнішою стає думка, що вже саме збереження незалежної України можна вважати перемогою. У 2022-му таке припущення зустріло б шквал звинувачень у поразництві.
Так само змінилося ставлення до теми корупції. Якщо на початку війни вона вважалася «вигаданим міфом кремлівської пропаганди», то нині — головною внутрішньою загрозою. Опозиція й влада наввипередки звинувачують одна одну в розкраданнях, а публіка вже не боїться називати речі своїми іменами.
Втім, на відміну від Росії, де генеральна лінія диктується згори, в Україні її формує суспільна думка. Банкова може лише коригувати курс, підлаштовуючись під те, що вже домінує в публічному просторі. Влада, журналісти, блогери, бізнес — усі змушені залишатися в тренді, щоб не стати вигнанцями або «ворогами народу».
Ми звикли говорити, що війна вимагала від українців мужності, сили, витримки. Але водночас вона породила й інший тип поведінки — вміння швидко змінювати власну позицію, підлаштовуючись під нову «норму».
Так народився ідеальний тип воєнного часу — людина-губка. Вона не аналізує — лише вбирає. Вона щиро вірить у все, що сьогодні вважається правильним, і так само щиро забуває, у що вірила вчора. Коли всі вимагають «кордони 1991 року» — вона теж вимагає. Коли закликають до переговорів — погоджується. Коли засуджують корупцію — вона обурена. Коли про неї мовчать — вона теж мовчить.
Людині-губці не закинеш лицемірства — вона просто не помічає власних суперечностей. Вона живе у світі, де Океанія завжди воювала з Остазією, і щиро не пам’ятає, що колись ворогом була Євразія.
Інший тип — людина-флюгер. Вона чудово розуміє, що лінія змінюється, але обертається разом із нею свідомо. Для неї це не питання віри, а питання вигоди — репутаційної, кар’єрної, фінансової. Професійні флюгери заполонили політику, медіа, шоу-бізнес, навіть армію експертів. Вони завжди на боці переможного тренду й ніколи не ризикують випасти з нього.
До великої війни такі перевзування сприймалися як опортунізм, але після 24 лютого 2022-го вони отримали благородне виправдання — «солідарність із воюючою нацією». Безпринципність і кон’юнктурність стали частиною нової етики.
Та якщо губки й флюгери адаптувалися до воєнної реальності, то найуразливішими залишаються ті, хто має власну позицію. Вони можуть підтримувати переговори або вимагати тотальної перемоги, говорити про корупцію або вважати її дрібницею на тлі фронту — неважливо. Головне, що їхня позиція послідовна. І саме тому вона неминуче колись вступить у конфлікт із новою генеральною лінією.
І тоді губки й флюгери, об’єднані новим трендом, цього не пробачать.
