У самому серці Києва діє унікальна мережа піцерій, де поруч із кухарями працює молодь з інтелектуальними порушеннями. Заклади Sunshine Cafe стали не лише місцем для обіду, а й простором рівності, самореалізації та глибокої людяності. Ініціаторкою проєкту стала Аліна Живаго — мама дівчини з синдромом Дауна, яка вирішила не чекати, поки зміниться система, а створити можливості власноруч.
Як усе почалося: особиста історія та міжнародний досвід
Ідея створити інклюзивну піцерію виникла тоді, коли донька Аліни, Анастасія, не змогла знайти практику після навчання в училищі. Хоча група, в якій вона навчалася, складалася з молоді з ментальними особливостями, жодна організація не бажала приймати їх на стажування. Лише згодом погодилась одна велика торговельна мережа.
Цей досвід змусив Живаго задуматися: а що далі? Якщо на практику не беруть, то чи знайдеться робота? Відповідь була очевидна — ні. Тож жінка почала вивчати приклади з Європи — Франції, Нідерландів, де молодь з синдромом Дауна активно залучена до праці в кафе, на пошті, в магазинах. Живаго хотіла привезти одну з таких франшиз до України, але завадила пандемія. Тоді вона вирішила почати свою справу.
Перший крок — попри війну
Пошуки приміщення для майбутнього кафе тривали ще до повномасштабного вторгнення. У цей час допомогу запропонувала мережа Metro — вони надали кухонне обладнання, посуд, а також запропонували простір на проспекті Бандери. Через війну відкриття довелося відкласти, але вже у вересні 2022 року двері першої інклюзивної піцерії відчинилися для гостей.
Підприємниця скористалась програмою «єРобота» та отримала 250 тисяч гривень державного гранту, за які придбала тістоміс, міксер та необхідні продукти. Також підтримку надали великі компанії — Metro, Leroy Merlin, Епіцентр. Друга піцерія з’явилася у грудні 2023 року в Metro на Позняках — частково за грант від соціального венчурного фонду, частково за власні кошти.
Маркетингові виклики та нестабільна відвідуваність
Хоча заклади розташовані у прохідних точках Metro, це не гарантує стабільного потоку клієнтів. У піцерії на проспекті Бандери продається в середньому 12–15 піц на день, на Позняках — у кращому випадку десять. Найбільший дохід заклад отримав у перші місяці після відкриття та під час блекаутів — коли Metro працювало завдяки генераторам.
Середній чек коливається: у першому кафе — близько 160 грн (кава, сендвічі), у другому — 210 грн (переважно піца). Заклад співпрацює з Glovo, яке надає пільгові умови через інклюзивність бізнесу. Але бути у «топі» категорії «піца» в додатку коштує 5 тис. грн на тиждень. Одного разу Sunshine Cafe спробувало оплатити цю опцію — і після невдачі гроші повернули.
Люди, не обставини: команда, яка працює серцем
У кожному з двох кафе працює по семеро людей з ментальною інвалідністю. Вони проходять стажування до трьох місяців, і лише після цього визначається, на які процеси можуть бути залучені. Дехто вже самостійно готує піцу — без допомоги шефа. Працівники працюють по 3–4 години на день — більше фізично важко витримати.
Зарплата — мінімальна погодинна ставка (48 грн у 2025 році). До витрат також входить закупівля продуктів і комунальні послуги. Metro з розумінням ставиться до фінансових труднощів — дозволяє сплачувати оренду із затримками, якщо не вдається вкластися щомісяця.
Плани на майбутнє — від нових закладів до кулінарної академії
Підприємниця мріє масштабувати мережу — зокрема, запустити франшизу. До неї вже звертаються люди з Одеси, Львова, Рівного. Але Живаго наголошує: спочатку треба зробити чинні точки прибутковими.
Ще одна ідея — кулінарна академія для молоді з інтелектуальними порушеннями. Нині вони навчаються за загальною програмою, де чимало предметів — недосяжні. У новій школі буде акцент на практичні навички, адаптована програма і навіть тренінги для батьків або тих, хто хоче відкрити подібний бізнес. Свою підтримку вже запропонував кухар Євген Клопотенко.
Навчання у академії триватиме рік, в кожній групі — до десяти осіб. Вартість відкриття — до 2 млн грн, тому власниця зараз шукає грант та відповідне приміщення.
Sunshine Cafe доводить: інклюзивний бізнес — це не лише про прибуток, а насамперед про гідність, підтримку та зміни в суспільстві. І якщо колись діти з синдромом Дауна мали лише одну пораду — залишитися вдома, то сьогодні вони — частина міського ритму, тримають лопатку, формують тісто й зустрічають гостей з посмішкою.
