Україна наближається до роздоріжжя: війна триває, але з’являються контури нової політичної гри. У владі готуються як до тривалого протистояння, так і до несподіваного прориву на дипломатичному фронті. Центральне питання — чи зможе країна одночасно провести вибори та референдум, і навіщо це потрібно Зеленському?
Відставка Андрія Єрмака наприкінці минулого року стала відправною точкою нової стратегії Банкової. Президент змінив керівництво, надавши команді нового міністра оборони Михайла Федорова максимальні повноваження. Оновилася і переговорна лінія: відтепер безпековий трек курирують одразу кілька фігур, а економічні питання — на плечах прем’єрки Юлії Свириденко.
Пріоритет очевидний — перемовини, а не виключно фронт. Але якщо зрушень не відбудеться, країна має бути готова до іншого сценарію — масштабних виборів у період нестабільності. Саме тому ще в грудні Зеленський почав публічно говорити про потребу підготовки до виборів та можливого референдуму.
Політичний турбулентний старт: як запустили робочу групу
Реакція не забарилася: у Верховній Раді оперативно скликали робочу групу на чолі з Олександром Корнієнком. Там зібрали представників усіх гілок влади, ЦВК та громадських організацій — понад 60 людей.
Оптимізму мало: чим більша група, тим менше шансів на швидке рішення. Та сам факт перенесення відповідальності з ОП на парламент називають позитивом. Бо ще торік рекомендації щодо перших повоєнних виборів напрацьовували вузьким колом при ЦВК, а тепер ці питання стали парламентською справою.
Ключові виклики залишаються: як забезпечити голосування військових і біженців, якою буде форма виборів, де брати гроші і як порахувати всіх виборців. А головне — чи можна проводити вибори в суворій відповідності до Конституції, коли навіть дата проведення — під питанням. Бюрократичний вузол затягується, адже Державний реєстр виборців вперше повноцінно працює лише з 2026 року, і самі виборці мають оновлювати власні дані.
Голова ЦВК Олег Діденко не приховує складності:
“Чим більше часу для підготовки — тим краще. Але комісія виконуватиме будь-яке рішення парламенту”, — зазначає він.
У парламенті ж озвучують амбітні дедлайни — до кінця січня мати проєкт закону. Проте навіть учасники експертної групи називають роботу “болтологією”.
Вибори й референдум: чи можливий подвійний вибір
Мирна угода неминуче передбачає чиїсь підписи. Влада на Банковій довго шукала спосіб розподілити цю відповідальність. За чинною Конституцією, зміни територіального устрою можливі тільки через референдум. І хоча тимчасова втрата контролю над територіями не є формальною зміною устрою, ідея референдуму виглядає політичним рятівним колом.
План команди президента простий: якщо буде мирний план, відповідальність за нього візьме на себе не лише Зеленський, а й народ, який схвалить чи відкине угоду на референдумі.
Паралельно весь 2025 рік на Україну тиснули західні партнери, наполягаючи на проведенні президентських виборів. В ОП це вирішили об’єднати: разом із виборами провести референдум — хоч чинний закон це і забороняє.
- Поєднання виборів і референдуму може дозволити заощадити кошти та зменшити ризики, пов’язані з безпекою під час війни.
- Об’єднане голосування забезпечить вищу явку, що підвищить легітимність рішень.
- У разі окремих голосувань через бойові дії можна взагалі не провести жодного.
Однак, питання у формулюванні референдуму: чи йтиметься лише про території, чи про весь пакет домовленостей? У команді влади наполягають, що рішення має бути комплексним.
“Люди мають вирішувати в комплексі: десь ми щось виграємо, десь програємо. Але це має бути спільний вибір”, — переконують у керівництві президентської партії.
Опозиція ж бачить інше:
“Проведення виборів разом із референдумом — це технологія переобрання. Зеленський може обрати момент, коли обіцянка миру допоможе йому виграти”, — заявляє опозиційний депутат.
Поки експерти сперечаються, робочі групи шукають консенсус, а конституціоналісти тримаються за Основний закон, країна залишається у стані невизначеності.
Україна критично потребує завершення війни. Але чи готова Росія підписати мир, і чи підтримають цю угоду США, невідомо. У Вашингтоні політичний порядок денний зміщується, Україна ризикує опинитися на другому плані для партнерів. Часу на ухвалення рішень обмаль — і невідомо, чи зможе влада встигнути скористатися унікальним шансом.
