29 серпня прем’єр-міністерка України Юлія Свириденко провела зустріч у Нью-Йорку з представниками американського бізнесу. За її підсумками в соцмережах з’явилися кілька світлин, одна з яких стала майже символом перших півсотні днів нового уряду: у центрі — усміхнена, але стримана прем’єрка, а одразу за її спиною — двоє високих чоловіків у сірих костюмах, перший заступник у Мінекономіки та довірена особа Свириденко Олексій Соболєв і керівник Офісу президента Андрій Єрмак.
У Києві з’явилися іронічні коментарі, ніби візит Свириденко до США був потрібен ще й для перельоту Єрмака на урядовому борту до спецпредставника Дональда Трампа Стіва Віткоффа. Навіть якщо в цих словах є частка правди, факти лишаються фактами: тепер саме прем’єрка стоїть у центрі політичної композиції, і перші тижні її роботи свідчать — на роль статистки вона не претендує. Все частіше питання між Банковою і Кабміном закриваються без «посередництва» керівника ОП.
«А в Юлі, якщо чесно, і немає іншого варіанту, ніж швидко вибудовувати власну позицію. Кредит довіри від президента короткий, тож їй необхідно дуже швидко показати результат», — каже один із впливових членів команди глави держави.
Напередодні позначки у 50 днів «Українська правда» придивилася, що змінилося в уряді з оновленою главою та чи вдасться команді Свириденко втримати кермо на тлі глибокої парламентської кризи.
«Інша епоха»: партнери і Кабмін
«У нас є улюблений жарт: секретар РНБО Рустем Умєров викликав до себе міністра оборони Дениса Шмигаля, щоб вимагати виконання завдань, які сам Умєров не виконав, коли був міністром оборони в уряді прем’єра Шмигаля», — з посмішкою каже один із високопосадовців з оточення президента. Іронія ілюструє, наскільки переформатувалася внутрішня динаміка Кабміну.
Число міністерств скоротили — «це вже плюс», натякають у владній фракції. Але поіменно «нових» у Кабміні майже немає — нинішні урядовці вже працювали міністрами або заступниками за часів Дениса Шмигаля. Втім, акценти змінилися: за інерційним стилем попереднього прем’єра настала пора «бігу у проєктах». Учасники уряду говорять про вал ініціатив і спроб довести ефективність «з нуля».
Після кількох спроб ОП відправити Шмигаля у відставку він, за словами співрозмовників, дотримувався тактики «тихого саботажу» щодо найбільш токсичних тем — БЕБ, митниці тощо. Свириденко, схоже, отримала ці теми «в перший день». Скандальна атака на антикорупційну інфраструктуру та міжнародні непорозуміння, що затягувалися, залишили їй мало маневру.
«Треба було терміново гасити пожежу й показувати партнерам, що ми адекватні. Юля під свою відповідальність переконала Банкову згорнути історію з БЕБ, запускати реформу митниці, АРМА і далі по списку», — розповідає член нового Кабміну.
Головна риса Свириденко, яку в один голос відзначають джерела, — дбайлива робота з міжнародною репутацією. Якщо Шмигаль, як кажуть співрозмовники, міг вислухати партнерів і зробити по-своєму, то нова прем’єрка часто «збиває» сумнівні ініціативи прямими посиланнями на позиції Єврокомісії, зауваження Урсули фон дер Ляєн або вимоги МВФ. Така «чутливість» має просте пояснення — дефіцит коштів на тлі репутаційних ударів довкола НАБУ і САП.
Власне, етап «гроші зараз — реформи потім» завершено. Тепер кожна зустріч з донорами — це вимірні індикатори, KPI, терміни. Партнери підтримують, але «на слово» уже не йдуть. У цих умовах здатність уряду оперативно чути й виконувати — питання виживання бюджету.
Грошей нема — а програми є
На цьому тлі контрастно виглядає активність «оновлених» міністрів із запуску програм підтримки бізнесу й громадян — від гучних презентацій до обіцянок «тисяч» і «великих будівництв». Зеленський просив, аби міністерства презентували плани «на реальних майданчиках» — заводах, стадіонах, клініках. У підсумку Кабмін щотижня демонструє «успіхи» — і нерідко дістає з шухляд проєкти, заблоковані ще за Шмигаля через відсутність фінансування.
У Мінфіні, за словами співрозмовників у Раді, «вже напружилися»: дефіцит закрито не до кінця, прогноз на 2026 рік невтішний, а нові ініціативи множаться. Стратегічно уряд мусить одночасно більше заробляти і краще витрачати. Перший напрям — зона відповідальності «укрупненого» Міністерства економіки, довкілля та аграрної політики, яке очолює близький до прем’єрки Олексій Соболєв. Втім, вирішальне слово за багатьма економічними кейсами, як очікують у Кабміні, лишатиметься за самою Свириденко.
Поки що уряд підтримує позитивний порядок денний «малими грошима» на засіданнях. Але великий фокус має зміщуватися на точки росту — переробку, залучення інвестицій, інструменти на кшталт спільного інвестфонду зі США. На етапі підготовки — перший великий продаж ліцензій на видобуток літію, відновлення приватизаційних кейсів на кшталт Одеського припортового заводу.
«Міністр економіки воєнного часу має бути готовим до непопулярних рішень. Поки у Юлі й Олексія багато бажання всім подобатись, але потрібні проривні кроки», — каже представник близького до Зеленського кола.
Скепсис щодо Свириденко на вході змінюється очікуваннями після її перших кроків у «важких» темах — БЕБ, митниця, АРМА. Натомість Шмигаль у статусі міністра оборони ризикує втонути в бюрократії — і це зараз найбільший ризик для оборонного блоку.
Міністр оборони проти хаосу
Міноборони — найбільший «споживач» бюджету. І тут важливо не тільки знаходити нові кошти, а й витрачати на реальні потреби війни, а не на схеми. Вибір Шмигаля на посаду, як пояснюють у владі, продиктований бажанням «закрити дірки» у фінансовому котлі МОУ — від непрозорих закупівель до провислих процедур.
Першою мішенню нового міністра стали наслідки стилю попередника.
«Рустем приходив, давав чортів і зникав. Як інституція міністерство не працювало. Шмигаль усе заганяє у жорстку процедуру — протоколи, великі наради, міжвідомчі групи, контроль виконання», — каже учасник цих процесів.
Та формалізація займає час. У реальності війни, коли зранку ракета накриває цех оборонки і треба негайно релокувати потужності, нескінченні наради лише гальмують. Подолати «апаратну прірву» Шмигалю має допомогти перший віцепрем’єр Михайло Федоров — технологічний «запобіжник», щоб у МОУ рахували не лише «мільйон снарядів», а й ефективність.
«Є магія посади міністра оборони — через тиждень усі починають говорити словами головнокомандувача. Дениса обирали, аби він змусив рахувати витрати і планувати під війну сьогоднішнього дня», — іронізує один із топів.
Політичне керівництво погоджується: просте збільшення видатків армії не гарантує перемоги. Якщо кошти не працюють на технологічну перевагу, Росія все одно витратить більше. Відтак нині — «останнє вікно» для докруту системи. Від складу заступників у МОУ до кадрових рішень на кшталт оцінки роботи закупівельників — рішучість критично важлива.
Баланс впливів і «суб’єктність» уряду
Союз Шмигаля і Федорова в оборонному блоці важливий і політично: обоє, м’яко кажучи, не фаворити Андрія Єрмака. Призначивши на чолі уряду протеже глави ОП, Зеленський водночас «збалансував» впливи — зробивши другою особою в Кабміні Федорова та віддавши йому кураторство оборони. Найпотужніший фінансовий потік країни таким чином опинився поза прямою опікою ОП.
Ще показовіша — швидка взаємодія Свириденко і Федорова: його команда допомагає прем’єрці вибудовувати операційні процеси, вони спільно консультуються у президента. Якщо додати до цього намір Свириденко посилити контроль над «дохідними» сферами, з’являється контур міцного урядового тандемного центру впливу.
І саме тут проглядається головна інтрига сезону. Якщо новим Кабміном вдасться одночасно втримати фінансову дисципліну, не розсипати партнерську підтримку, демонструвати вимірні результати й навести лад у витратах оборони, уряд вперше за довгий час може здобути справжню суб’єктність у системі влади — попри всі спроби зберегти «монополію» Банкової.
