Міністерство освіти і науки України продовжує серію наказів про позбавлення наукових ступенів через порушення академічної доброчесності. Останнім гучним рішенням стало анулювання дипломів докторки технічних наук Юлії Коваленко та кандидатки медичних наук Наталії Волошинович. Підставою для санкцій стали скарги Олега Смірнова, який виявив у працях науковиць понад 70% текстових запозичень.
У своїх діях МОН спирається на урядову постанову, яка вимагає від дисертантів особистого внеску та самостійного отримання результатів. Хоча термін “плагіат” там не завжди вживається прямо, суть норми однозначна: робота має бути авторською. Проте вже з 31 липня інструментарій міністерства розшириться завдяки закону “Про академічну доброчесність”, підписаному президентом минулого року.
Очільник парламентського освітнього комітету Сергій Бабак у своєму телеграм-каналі зазначив, що над цим документом працювали п’ять років. Закон вперше чітко класифікує порушення: від фабрикації результатів до написання робіт на замовлення. Цікаво, що розробка норм почалася невдовзі після того, як самого Бабака активісти “Дисергейту” назвали “Плагіатором року” через запозичення у його докторській дисертації.
Згодом політик добровільно відмовився від ступеня, визнавши наявність збігів, хоча й назвав їх формальним порушенням. Тепер же перед науковою спільнотою постає новий виклик – технологічний прогрес. Штучний інтелект здатен перефразувати вкрадений текст так, що традиційні методи перевірки на антиплагіат стають безсилими.
Як в таких умовах виявляти порушників та чому люди, далекі від лабораторій, так прагнуть отримати “корочки” науковців? На ці питання шукала відповіді Світлана Благодєтєлєва-Вовк, координаторка ініціативи “Дисергейт”, яка вже десять років намагається очистити українську науку від імітації.
Еволюція антиплагіатного руху в Україні
Історія “Дисергейту” розпочалася у 2016 році, хоча ідейне коріння активізму сягає Революції гідності. Благодєтєлєва-Вовк, працюючи професоркою, намагалася боротися з корупцією у власному виші, але вертикаль влади ігнорувала звернення. Тоді виникла гіпотеза: чи здатна еліта жити за законом? Досвід показав, що інституції частіше захищають порушників, ніж справедливість.
Яскравим прикладом став кейс Катерини Кириленко, дружини колишнього віцепрем’єра. У 2016 році в її докторській дисертації знайшли масштабні запозичення – майже третина тексту була без посилань. Кириленко назвала це “політичним цькуванням”, посилаючись на те, що на дворі не 1937 рік.
Попри те, що Комітет з етики НАЗЯВО згодом підтвердив плагіат і рекомендував скасувати ступінь, а Кириленко програла суди, вона продовжує очолювати кафедру в університеті культури. Ця історія продемонструвала, як система вміє ставити процес на паузу, незважаючи на доведені факти недоброчесності.
Активісти зазначають, що політики навчилися використовувати інституційні механізми для власного захисту. Благодєтєлєва-Вовк нагадує, як після скандалів навколо Оксена Лісового та Сергія Бабака Кабмін оперативно ввів норму про можливість добровільної відмови від ступеня, що дозволяє уникнути реальної відповідальності за плагіат.
“Коли їх викрили, Бабак і Лісовий звернулися до своїх колег і продавили в Кабінеті міністрів можливість введення в відповідну нормативну базу пункту про те, що людина може відмовитися від наукового ступеня. І нічого за це їй не буде”
Міністр освіти Оксен Лісовий справді став першим, хто скористався цією нормою у травні 2023 року після звинувачень у недоброчесності. Це створило прецедент, де відмова від титулу стає зручним виходом із репутаційної кризи без жодних правових наслідків для “науковця”.
Мотивація отримання фіктивних ступенів
Чому ж посадовці та судді так тримаються за наукові звання? Світлана Благодєтєлєва-Вовк виділяє три ключові фактори: пряма фінансова вигода, соціальний статус та “кар’єрний парашут”.
Грошовий аспект є найбільш очевидним. За даними розслідувань, майже п’ята частина українських суддів мають ступені, що додає до їхньої зарплати від 15% до 20%. Лише за минулий рік такі надбавки коштували бюджету 123 мільйони гривень, а за чотири роки сума наблизилася до пів мільярда.
При цьому механізму повернення цих коштів державі у разі виявлення плагіату не існує. Оксен Лісовий визнавав, що закон не має зворотної сили, тому виплачені надбавки залишаються у кишенях порушників. Благодєтєлєва-Вовк впевнена: скасування цих доплат миттєво зніме ажіотаж навколо дисертацій серед чиновників.
Окрім грошей, ступінь слугує страховкою. Після завершення політичної кар’єри “корочка” дозволяє влаштуватися в університет. На думку експертки, для багатьох це можливість “валяти дурака”, просто переказуючи старі підручники студентам без реального занурення в освітній процес.
Наостанок залишається фактор престижу. У суспільстві статус доктора наук досі конвертується у вищі гонорари для юристів чи лікарів. Це такий собі формальний маркер авторитету, який часто купується разом із папірцем, відкриваючи двері до інтелектуальної еліти без належних знань.
Мережева корупція в академічних колах
В ідеальній системі плагіат мав би відсікатися на рівні вченої ради або опонентів. Проте в Україні за виявленням одного вкраденого тексту часто стоять десятки людей, які його “не помітили”. У кейсі Кириленко активісти нарахували 64 особи, причетні до успішного захисту сумнівної роботи.
Ці мережі діють за принципом колонії мікробів: недоброчесні науковці підтримують один одного, просувають своїх на посади та створюють цілі фабрики з виробництва дисертацій. “Дисергейт” оцінює, що близько 60 українських ректорів мають ознаки плагіату в своїх роботах, але залишаються на місцях.
- Суди часто забороняють НАЗЯВО перевіряти роботи топ-освітян, як це було у випадках з ректорками Вікторією Петрушенко та Тетяною Кагановською
- У Тернополі на посаді переобрали Богдана Буяка, попри публічні звинувачення в недоброчесності
- Академічне середовище орієнтоване на кількість захистів, а не на якість досліджень
Система пропонує високим посадовцям “допомогу” у написанні статей чи дисертацій як спосіб лояльної співпраці. Благодєтєлєва-Вовк різко відкидає аргументи про те, що це спосіб виживання науки в умовах недофінансування. Вона переконана, що без цілісності не може бути жодного прирощення справжнього знання.
Майбутнє антиплагіатних розслідувань
За останні три десятиліття в Україні захистилося близько 150 тисяч кандидатів і докторів наук. Це величезний масив даних, який активісти планують вивчати й надалі. Навіть якщо штучний інтелект ускладнить перевірку нових робіт, старі архіви залишаються відкритими для аналізу.
Стратегія “Дисергейту” змінюється: тепер фокус уваги зміщується з окремого автора на всю мережу, яка допустила захист плагіату. Якщо перевірити наукових керівників та опонентів одного порушника, можна виявити цілий ланцюжок імітаторів, що роками паразитують на бюджетних коштах.
Кінцевою метою активістів є створення системного відділу при МОН для перевірок та повне скасування надбавок за ступені. На думку Благодєтєлєвої-Вовк, це єдиний шлях зупинити потік фейкової науки. Якщо держава не може гарантувати якість наукового продукту, вона не має за нього платити.
