1 грудня українські інтелектуали, військові та громадські діячі представили маніфест «Вижити, вистояти, перемогти», у якому окреслили своє бачення перемоги у війні з Росією та майбутнього України. Документ навмисно оприлюднили саме цього дня, у річницю референдуму 1991 року, коли українці підтвердили незалежність держави.
Автори наголошують: нині доля не лише України, а й усього світу значною мірою залежить від того, чи зможе наша країна вистояти й перемогти у війні, що триває майже дванадцять років, з яких чотири – в умовах повномасштабного вторгнення.
«Перемога можлива й досяжна. Важливо чітко її визначити, показати шлях і дати суспільству обґрунтовану надію», – йдеться в маніфесті.
Від повної перемоги до «мінімуму»: три виміри успіху
Автори називають кінцевою метою так звану «перемогу-максимум». Вона включає повне припинення бойових дій, виведення російських військ та відновлення територіальної цілісності України в кордонах 1991 року.
Повноцінна перемога, за задумом укладачів, також означає:
- повернення всіх викрадених дітей, полонених та депортованих українців
- міжнародне засудження режиму РФ і притягнення його керівництва до відповідальності
- відшкодування збитків, завданих агресією
- отримання гарантій безпеки та членства України в ЄС і НАТО без обмежень
Водночас автори визнають, що шлях до повного краху російської імперії може бути тривалим. Тому вони пропонують проміжну «перемогу-мінімум» – точку, з якої починається незворотний рух до повної перемоги. Вона, за їхніми словами, має три взаємопов’язані виміри:
- військовий вимір – стратегічна нейтралізація Росії як агресора
- політичний вимір – збереження й посилення суверенітету України
- людський вимір – побудова успішної, людиноцентричної держави
«Лише всі три виміри разом можна вважати справжньою перемогою», – наголошують автори документа.
Військовий вимір: зробити агресію Росії безперспективною
У маніфесті підкреслюється, що Росія не демонструє жодного наміру зупиняти війну. Навпаки – вона мобілізує ресурси й опирається на підтримку інших диктатур. Війна, на думку авторів, стала «структурною основою» російського режиму та способом його виживання.
Тому ілюзії про те, що переговори самі по собі завершать війну, називають хибними. Йдеться не про боротьбу за території – стратегічною метою Кремля названо знищення України як суб’єкта міжнародної політики.
«Україні потрібна не просто стратегія виживання, а стратегія перемоги й розвитку в умовах постійного військового тиску», – підкреслюється в тексті.
Пропонована концепція – «стратегічна нейтралізація ворога». Її суть полягає не у примусові Москви до переговорів і не лише у завданні максимально великих втрат, а в тому, щоб точковими ударами паралізувати здатність Росії досягати своїх воєнних та політичних цілей.
У документі згадують приклади вже досягнутих часткових перемог: відтиснення російського флоту від західної частини Чорного моря та відновлення зернового коридору, недопущення пілотованої авіації РФ в український повітряний простір, створення на суші «зон смерті» завдяки дронам, роботизованим системам та високоточній артилерії, а також успішну протидію російським кібератакам та інформаційним операціям.
Вирішальним фактором називають здатність України виграти гонку військових технологій, швидко впроваджувати й масштабувати нові системи озброєння та залишатися на крок попереду ворога.
Політичний вимір: суверенітет не може бути предметом торгу
Другий блок маніфесту присвячений політичним умовам перемоги. Автори наголошують, що справжня стратегічна мета Росії – ліквідація української державності й ідентичності, недопущення повернення України до європейського цивілізаційного простору.
У тексті нагадують про руйнування культурних об’єктів, масове викрадення українських дітей з їхньою подальшою “перепрошивкою”, спроби привласнити історію та культуру України. Ці дії прямо називають геноцидом.
Водночас автори застерігають, що тиск великих держав може спонукати до нав’язування Україні обмежувальних умов, які підривають її суб’єктність. Йдеться, зокрема, про спроби диктувати, в які союзи країна може чи не може вступати.
«Неприпустимими є поступки, що ведуть до втрати суверенітету – обмеження Сил оборони, повернення в Україну російських політичних, культурних, релігійних та медійних структур. Це означало б продовження війни іншими засобами», – зазначено в маніфесті.
Окремо підкреслюється, що вступ України до Європейського Союзу не може бути предметом торгу. Автори називають євроінтеграцію сенсом головних подій останніх десятиліть – від виходу з «русского міра» до побудови нової європейської архітектури безпеки, у якій Україна виступає активним учасником, а не об’єктом.
Людський вимір: країна можливостей і людиноцентричної держави
Третій вимір перемоги – внутрішній, людський. Йдеться про те, якою має стати Україна після війни, щоб ворог більше ніколи не мав шансу досягти своїх цілей.
Ключовими орієнтирами називають верховенство права, ефективне державне управління та перетворення України на країну можливостей, де хочеться жити, повертатися, інвестувати й народжувати дітей.
«Україна має стати місцем творення, інновацій і розвитку, з розвинутим людським капіталом, підприємницькою культурою та людиноцентричною державою», – наголошують автори.
Людиноцентричність, за їхнім визначенням, означає державу-сервіс, яка ставить у центр права людини, захищає тих, хто не може захистити себе, та створює умови для самореалізації кожного. Громадяни в такій країні беруть відповідальність за власну освіту, здоров’я та добробут, а громадянське суспільство діє активно й горизонтально.
У військовій сфері це – армія, що максимально дбає про збереження життя воїнів, дає їм можливість реалізувати свій потенціал і гарантує підтримку їхнім родинам. В умовах війни має діяти принцип суспільної солідарності, коли кожен несе свою частку оборонного тягаря відповідно до можливостей.
У культурі людиноцентричний підхід передбачає визнання її стратегічного значення: саме тут формується ідентичність, народжуються нові сенси й посилюється присутність України у світі.
Економічна модель, описана в маніфесті, передбачає вільну, експортоорієнтовану та інвестиційно привабливу економіку з прозорими правилами, великими інноваційними проєктами та комфортними умовами для малого бізнесу. Окремо підкреслюється нульова толерантність до корупції як щоденна практика громадян.
Співавтори маніфесту
Документ підготувала група відомих українських науковців, експертів, політиків та громадських діячів.
- Михайло Винницький – викладач Києво-Могилянської академії
- Вікторія Войціцька – народна депутатка Верховної Ради України 2014–2019 років, членкиня правління аналітичного центру «We Build Ukraine»
- Ярослав Грицак – професор історії Українського католицького університету
- Андрій Длігач – доктор економічних наук, професор КНУ імені Тараса Шевченка, голова Ради Коаліції бізнес-спільнот за модернізацію України, співзасновник Kyiv Foresight Foundation
- Андрій Загороднюк – голова правління Центру оборонних стратегій
- Лана Зеркаль – надзвичайна і повноважна посол, членкиня Координаційної ради Ukraine Facility Platform
- Павло Казарін – журналіст, публіцист, сержант ЗСУ
- Ігор Коліушко – голова правління Центру політико-правових реформ
- Наталія Кривда – професорка КНУ імені Тараса Шевченка, голова Наглядової ради Українського культурного фонду
- Олександра Матвійчук – голова Центру громадянських свобод
- Олеся Островська-Люта – генеральна директорка НКММК «Мистецький арсенал»
- Валерій Пекар – викладач Києво-Могилянської бізнес-школи та бізнес-школи Українського католицького університету
- Олександр Стародубцев – засновник системи «Прозорро»
- Олена Сотник – голова ГО «ГрандСтретеджіUA», народна депутатка Верховної Ради України 2015–2019 років
- Олександр Сушко – виконавчий директор Міжнародного фонду «Відродження»
- Світлана Хилюк – деканка факультету права Українського католицького університету
- Ярослав Юрчишин – народний депутат України, голова комітету Верховної Ради з питань свободи слова
Ті, хто підтримали документ
Маніфест також публічно підтримала велика група відомих українців з різних сфер – від культури й науки до війська та волонтерства.
- Марія Берлінська – керівниця Центру підтримки аеророзвідки та проєкту Victory Drones
- Володимир В’ятрович – історик, народний депутат України
- Мирослав Гай – ветеран російсько-української війни
- Олексій Гарань – професор Києво-Могилянської академії, науковий радник Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва
- Михайло Гончар – президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ», головний редактор часопису «Чорноморська безпека»
- Роман Грищук – народний депутат України
- Юрій Гудименко – голова Громадської антикорупційної ради при Міністерстві оборони України
- Володимир Єрмоленко – філософ, президент Українського ПЕН
- Сергій Жадан – письменник, військовослужбовець
- Йосиф Зісельс – Ініціативна група «Першого грудня», головуючий
- Віктор Кевлюк – полковник запасу, експерт Центру оборонних стратегій
- Всеволод Кожемяко – доброволець
- Мирослав Маринович – радник ректора УКУ, колишній політв’язень ГУЛАГу
- Юлія Марушевська – співзасновниця ГО Frontline Reforms
- Севгіль Мусаєва – головна редакторка «Української правди»
- Леся Огризко – директорка Sahaidachnyi Security Center
- Юлія Паєвська (Тайра) – військовослужбовиця, поетка, психолог
- Сергій Притула – засновник благодійного фонду
- Сергій Стерненко – громадський діяч, волонтер
- Тарас Стецьків – депутат українського парламенту п’яти скликань, голова ГО «Зарваницька громадська ініціатива»
- Аліна Фролова – заступник голови правління Центру оборонних стратегій, засновниця Invictus Games в Україні
- Олександр Хара – дипломат, директор Центру оборонних стратегій
- Ярина Ясиневич – громадська діячка, членкиня Ради Коаліції «Реанімаційний пакет реформ», керівниця програм Центру досліджень визвольного руху
- Ярослав Яцків – академік НАН України
«Камінь, відкинутий будівничими»: Україна як наріжний елемент нового світу
У фінальній частині маніфесту автори нагадують, що шлях від слабкої й залежної держави до успішної та впливової зазвичай триває десятиліттями й часто проходить крізь війни та революції. При цьому вони вважають, що Україна вже зробила значну частину цього шляху – від постколоніальної спадщини до країни, яка тримає удар однієї з найбільших армій світу та водночас реформується.
Попри ризики, корупцію та загрозу «повернення у минуле», автори висловлюють переконання, що Україна здатна здійснити ривок у майбутнє, а її остаточний вихід із «русского міра» стане історичною перемогою не лише для нас, а й для Заходу та всього світу.
«Україна була каменем, який відкинули будівничі, – а може стати наріжним каменем нового світу», – нагадують укладачі, посилаючись на традиції українського визвольного руху.
Маніфест завершується твердженням, що майбутнє не визначене наперед і залежить від дій людей. Його автори й підписанти заявляють про віру в те, що Україна зможе вижити, вистояти й перемогти, відкривши нову сторінку не лише своєї історії, а й світового порядку.
