10 жовтня президент Володимир Зеленський зібрав керівництво свого Офісу, Міністерства закордонних справ, Міноборони та профільних відомств, щоб провести нараду, яка мала стати ключовою у підготовці до зимового сезону. Головним питанням став аудит домовленостей із міжнародними партнерами щодо військової допомоги, а також захисту енергетичної інфраструктури від нових російських атак.
Це не перша така зустріч. Як і раніше, президент намагався з’ясувати, хто конкретно відповідає за безпеку енергетичних об’єктів і які саме кроки зроблено для запобігання масовим відключенням. Попереднє засідання, яке відбулося 6 жовтня, закінчилося гострою суперечкою та підвищеними тонами. Цього разу ситуація була ще напруженішою — адже саме того дня Росія завдала чергового масованого удару по Києву, вразивши дві столичні ТЕЦ. Половина міста залишилась без електрики та води, навіть урядовий квартал опинився без водопостачання.
З вікон Офісу президента можна було побачити цистерни з технічною водою, підганяні просто під будівлі державних установ. Іронічно, але учасники наради, які обговорювали питання енергозахисту, спостерігали наслідки провалів своєї ж системи буквально під носом.
Подібні зустрічі, попри гучні заяви, часто завершуються однаково — чим довше триває розмова, тим менше ясності, хто за що відповідає. Зеленський неодноразово втрачав терпіння, переходячи на крик, аби змусити чиновників говорити по суті, а не повторювати бюрократичні формули. Президент вимагав простих пояснень: скільки об’єктів енергомережі вже укріплено, які залишаються без захисту, і що потрібно зробити, щоб Україна не опинилась у темряві.
Проте у відповідь найчастіше звучить одна фраза — винні попередники. Проблема лише в тому, що «попередники» на кшталт ексвіцепрем’єра Олександра Кубракова пішли з посад понад півтора року тому. Нові чиновники ж встигають «добудовувати» захист довше, ніж їхні попередники зводили його з нуля.
Російські атаки тим часом лише посилюються. За даними «Нафтогазу», за останній тиждень ворог тричі масовано бив по газових об’єктах України. В окремих областях уже ввели графіки відключень світла. Питання лише одне — чи витримає енергосистема країни нову фазу енергетичної війни.
Російська тактика змінилася: від «килимових ударів» до точкової руйнації
Фахівці галузі попереджають, що майбутній опалювальний сезон може стати важчим за зиму 2022–2023 років, коли Україна пережила десятки атак і наймасштабніший блекаут в історії. Тепер Росія перейшла до іншої стратегії — замість одночасних масових ударів по всій країні застосовується «поетапне відкушування». Удар за ударом ворог виводить з ладу енергосистему окремих регіонів.
Найбільше страждають прикордонні та прифронтові області — Сумщина, Чернігівщина, частково Харківщина, Миколаївщина, Дніпропетровщина й Одещина. У кожному з цих регіонів росіяни методично руйнують енергетичні ланцюги: від місцевих підстанцій до головних магістральних ліній. Якщо раніше удари наносились переважно дронами-камікадзе, то нині все частіше додаються ракетні й балістичні атаки.
Особливість нової тактики — атаки відбуваються не одночасно, а хвилями. Кілька дронів кожну годину, щоб виснажити ППО й створити максимальне навантаження. Саме за такою схемою відбулася атака 10 жовтня — постраждали гідроелектростанції, Придніпровська та Криворізька ТЕС, а також дві київські ТЕЦ. Значна частина цих об’єктів отримала серйозні пошкодження.
Росіяни намагаються розділити енергосистему України на дві частини — лівобережну й правобережну. Мета — створити дефіцит на сході, де споживання завжди вище, і паралізувати передачу енергії із заходу. У результаті країна може опинитися у двох різних реальностях: з енергопрофіцитом на заході та гострим дефіцитом на сході.
Якщо до цього додати удари по маневровій генерації в західних областях і потенційні атаки по розподільчих пристроях атомних станцій — наслідки можуть бути катастрофічними. Саме такий сценарій уже реалізувався 23 листопада 2022 року, коли понад 10 мільйонів українців залишилися без світла, води й тепла.
За оцінками енергетиків, цьогорічна зима буде дефіцитною. Уже зараз аварійні відключення торкнулися більшості областей. Найімовірніший сценарій для зими — «4 на 2»: чотири години без світла, дві — зі світлом. Найгірше становище прогнозують для прифронтових регіонів — Чернігівщини, Сумщини, Харківщини, Запоріжжя, Миколаївщини, Одещини та Херсонщини.
Навіть найпотужніші системи ППО не можуть гарантувати стовідсотковий захист, коли на один об’єкт летить 30–50 дронів і ракет. Один влучний удар здатний зупинити цілий енергоблок. А відновлення підстанцій після обстрілів, навіть у найкращому випадку, триває тижнями.
Паралельно росіяни активно атакують газову інфраструктуру — від видобутку до підземних сховищ і розподільчих мереж. Їхня мета — порушити баланс газу, що критично вплине на можливість генерації електрики й тепла. Українські енергетики наголошують: нині це вже не просто війна зброї, а «війна інженерів» — де з обох боків працюють фахівці, які рахують мегавати, резерви й шукають слабкі місця в системі.
Будівництво захисту: три рівні, два керівники і одна катастрофічна безвідповідальність
Окрім ППО, захистити підстанції могли б фізичні укриття. Їх почали зводити ще восени 2022 року — спершу з мішків із піском і габіонів. Але з часом стало зрозуміло, що цього недостатньо. За рішенням президента створили системну програму, яку очолили тодішній віцепрем’єр Олександр Кубраков і керівник Агенції відновлення Мустафа Найєм.
Після консультацій із Генштабом була розроблена трирівнева система захисту:
- Перший рівень — габіони з піском для захисту від уламків.
- Другий рівень — бетонні та металеві конструкції для прикриття трансформаторів.
- Третій рівень — повне укриття підстанцій із бетонним куполом, засипаним землею.
Планувалося укріпити близько 80 ключових підстанцій, із яких 20 — силами Агенції відновлення, решту — компанією «Укренерго». Але будівництво майже одразу загрузло в бюрократії, суперечках і взаємних звинуваченнях. Прем’єр Денис Шмигаль ставив питання, чому об’єкти Агенції коштують утричі дорожче, ніж аналогічні від «Укренерго». Це призвело до серії нарад, затримок фінансування та зриву строків.
Попри це, укриття, збудовані за стандартами Генштабу, показали ефективність. Наприклад, у Ніжині підстанція витримала понад 20 влучань дронів і продовжила роботу. А там, де «Укренерго» зводило дешевші споруди, як у Кіровоградській області, два дрони знищили всю підстанцію. Проте замість висновків у владі почалися кадрові чистки. Кубракова і керівника «Укренерго» Володимира Кудрицького усунули. Разом із ними пішли й дешеві кредити від міжнародних партнерів — ресурси компанії швидко вичерпалися.
Після відносно спокійної зими 2024–2025 років нове керівництво Міненерго на чолі з Германом Галущенком втратило інтерес до теми захисту енергетики. Натомість пріоритетами стали політичні інтриги та лобіювання проєктів на кшталт закупівлі болгарських реакторів для Хмельницької АЕС. Зрештою, на тлі урядових ротацій і боротьби за крісла про захист енергосистеми просто забули.
Коли керівником енергетики поставили Світлану Гринчук, яка не мала досвіду у сфері, система вже хиталася. Її призначення пояснювали просто — вона буде повністю керованою. Але, як зізнаються у владній фракції, зараз вона опинилася «посеред шторму» й шансів виправити ситуацію майже немає.
Станом на жовтень 2025 року роботи на більшості об’єктів другого рівня захисту досі не завершені. У багатьох регіонах будівництво відновили лише кілька тижнів тому. Президент постійно намагається дисциплінувати енергетиків, але кожна нова Ставка закінчується однаково — ніхто не може чітко пояснити, хто і що має робити. Відповідальність розмивається, а час невпинно спливає.
«Найстрашніше, що коли президент питає, хто відповідає за конкретний об’єкт, у залі просто тиша. Усі опускають очі й перекидають відповідальність один на одного», — каже один із учасників останньої наради. І в цій тиші, схоже, народжується нова пітьма, до якої Україна знову ризикує зануритися.
