Жорстоке вбивство відомого правого активіста Чарлі Кірка спричинило обережні й стримані реакції від представників обох політичних таборів у США. Водночас ця подія вкотре оголила глибоку асиметрію сучасного американського політичного життя.
Впливові консервативні лідери, включно з Дональдом Трампом, закликали до відплати «радикальним лівим», попри відсутність будь-яких підтверджених даних про особу вбивці чи його мотиви. Це цілком відповідає багаторічній політичній лінії Трампа, який систематично виправдовував насильство з боку власних прихильників і навіть представляв його як форму «самооборони» або «патріотизму».
У соціальних мережах з’явилися цинічні дописи від деяких лівих користувачів, які нагадували, що сам Кірк підтримував право на носіння зброї, попри численні жертви від її використання. Втім, значна частина ліберальних коментаторів чітко засудила злочин і навіть наголосила на готовності визнавати Кірка як опонента, здатного до відвертої дискусії. Праві ж у відповідь одразу заговорили про репресії та війну, посилаючись на сумнівні методи Джона Едгара Гувера або закликаючи до ще радикальніших кроків.
Сам Трамп, схоже, використав трагедію як новий привід для атак проти політичних опонентів. У його адміністрації пролунали навіть заяви, що Демократична партія є «вітчизняною терористичною організацією». Подібні меседжі особливо тривожні з огляду на те, що Трамп у минулому неодноразово застосовував державні повноваження проти тих, кого вважав ворогами.
За президентства він неодноразово толерував насильство: від відомої фрази, що міг би вистрілити у когось на П’ятій авеню без наслідків, до його реакції на події у Шарлотсвіллі, де расистських демонстрантів він назвав «пристойними людьми». Кульмінацією стала його бездіяльність під час нападу на Капітолій 6 січня 2021 року, коли натовп вимагав страти віцепрезидента Майка Пенса.
У світі є приклади протилежної реакції на такі загрози. В Бразилії колишнього президента Жаїра Болсонару було притягнуто до відповідальності за спробу перевороту. США ж, навпаки, дозволили Трампу повернутися до влади, і він лише посилив риторику безкарності для своїх прихильників. Більше того, учасники насильницьких дій отримують не покарання, а державні відзнаки, зокрема й військові похорони.
Спікер Палати представників від Республіканської партії Майк Джонсон навіть заблокував встановлення меморіальної дошки на честь поліцейських, які обороняли Капітолій. Це підкреслює загальну тенденцію демонстративної жорстокості, яку нинішня адміністрація зробила частиною політичного стилю. У соцмережах активно поширюються відео сумнівних воєнних операцій, як-от вбивство 11 осіб біля узбережжя Венесуели, а Міністерство внутрішньої безпеки публікує зображення депортацій, які виглядають як сцени з тоталітарних режимів.
Такі видовища Трамп традиційно використовує як політичний реквізит. Колись він демонстрував порожні папки, щоб створити видимість «плану охорони здоров’я», нині ж він експлуатує реальні страждання людей, аби підживлювати свій імідж і зміцнювати підтримку серед прихильників.
Не виключено, що у другому терміні він може повністю зняти будь-які обмеження для своїх прибічників. Трамп виправдовує власні дії аргументами про «переслідування» з боку демократів, які нібито використали Мін’юст проти нього. Таким чином він позиціонує себе жертвою, хоча сам при цьому заохочує переслідування опонентів.
Ця стратегія базується на пропаганді обурення, яке поширюють праві медіа — від Fox News до численних ток-шоу. Відчуття вічної образи перетворюється на виправдання насильства, однак соціологічні опитування свідчать, що більшість американців не підтримує політичного терору. Як нагадує політолог Брендан Наян, після замаху на Трампа в липні 2024 року рівень підтримки насильницьких дій навіть знизився.
Попри сподівання, що президентство змінить Трампа й змусить його шукати єдності, події останніх років доводять протилежне. У ніч убивства Кірка він вкотре продемонстрував, що його стратегія залишається незмінною – максимальна поляризація та підживлення культу жорстокості.
