Євросоюз уперше відкрито поставив під сумнів модель української прокуратури і роль генерального прокурора. Після року роботи Руслана Кравченка на посаді Брюссель вимагає змінити правила його призначення та обмежити його повноваження, попереджаючи: у такому вигляді прокуратура суперечить європейським стандартам і гальмує рух України до ЄС.
Формально йдеться не про конкретну відставку, а про інституційну реформу. Але тон офіційних і експертних документів ЄС показує: саме дії чинного генпрокурора стали тригером для безпрецедентно жорсткої реакції.
Заява в стилі “1937 року” як симптом системної проблеми
Напруга навколо української прокуратури вийшла в публічну площину після емоційної заяви Руслана Кравченка. Генпрокурор оприлюднив звернення, адресоване своїм критикам, яке багатьом нагадало радше загрозу, ніж позицію посадовця європейської держави.
“Я знаю кожного, хто працює зараз проти мене і прокуратури як інституції, можете не маскуватися, я за кожним прийду особисто”.
У суспільстві цю фразу сприйняли як демонстрацію логіки “1937 року” – обіцянку розправи над невизначеним колом опонентів, несумісну з принципом верховенства права. Лунали зауваження, що генпрокурор публічно погрожує людям, а не обіцяє дотримуватися процесуальних процедур.
Попри хвилю критики, Кравченко не відмовився від сказаного, не уточнив і не пояснив свою заяву публічно. Для Брюсселя ця історія стала не причиною, а радше ілюстрацією глибшої проблеми – того, як саме в Україні розуміють роль прокуратури і її керівника.
Стара радянська модель проти європейського бачення
У центрі конфлікту – фундаментальна різниця між радянською та європейською моделями прокуратури. Україна успадкувала від СРСР систему, де прокуратура – це надпотужний правоохоронний орган з “загальним наглядом” і можливістю фактично без суду визначати винних і реагувати приписами.
Така прокуратура поєднувала слідство і нагляд за ним, створювала очевидний конфлікт інтересів і перетворювала посаду генпрокурора на політичний трофей. Президент або політична команда намагалися контролювати “супервладу” в правоохоронній сфері – це сприймалося як норма.
Європейський підхід прямо протилежний. У країнах ЄС прокуратура розглядається як елемент судової системи, а не силова вертикаль. Вона не повинна мати позасудового “загального нагляду”, а прокурори мають бути максимально незалежними у рішеннях і призначатися на відкритих конкурсах.
Формально Україна зробила крок у цей бік ще у 2016 році, коли конституційною реформою забрала в прокурорів слідство і “загальний нагляд”, а Генпрокуратуру перетворила на Офіс генпрокурора. Але реальна перебудова інституції так і не завершена, і саме зараз, на етапі переговорів про вступ до ЄС, ця недореформа стала критичною.
Різкий обвал оцінок: як змінився тон Брюсселя
Офіційний звіт Єврокомісії про розширення показав: у блоці “правосуддя” загальна оцінка України за рік не покращилася. Однак у середині цього блоку відбулася одна показова зміна – прокуратура з нейтрального і навіть позитивного згадування перетворилася на одну з найгірших ділянок.
Якщо рік тому ЄС описував систему прокуратури без різких зауважень, то тепер згадки про неї мають суто негативний характер. Немає жодної іншої ланки в судовій сфері, за якою оцінка Євросоюзу так різко пішла вниз за один рік.
Для ширшого контексту в Брюсселі проводять паралель з Національним агентством із запобігання корупції – структура, яку також піддали серйозній критиці. Але навіть у випадку НАЗК ЄС говорить і про проблеми, і про окремі позитивні зрушення. У випадку Офісу генпрокурора цього року позитиву не знайшли взагалі.
У результаті саме прокуратура опинилася серед пріоритетних завдань, які Україна має виконати в сфері правосуддя до 2026 року. Ідеться не лише про косметичні правки, а про зміну правил гри на найвищому рівні.
Що конкретно вимагає ЄС від України
У звіті Єврокомісії зафіксовано дві ключові вимоги до реформи прокуратури, пов’язані з роллю генпрокурора та незалежністю рядових прокурорів.
- По – перше, ухвалити законодавчі зміни, які зроблять процедури відбору та звільнення генерального прокурора об’єктивними, прозорими і заснованими на заслугах, а не на політичній доцільності.
- По – друге, обмежити надзвичайні повноваження генпрокурора усередині системи, зокрема скасувати можливість позаконкурсного переведення і призначення прокурорів та доступ до будь – яких матеріалів досудового розслідування без запобіжників.
Сам факт, що Брюссель говорить про процедуру призначення генпрокурора, є аномальним. ЄС традиційно уникає критики кадрових рішень партнерів, щоби не виглядати як гравець, який втручається в їхню політику. Перехід до вимоги змінити правила призначення свідчить, що в українській історії, з погляду ЄС, перейдено важливу “червону лінію”.
При цьому в офіційному документі фіксується, що посада генпрокурора залишається політизованою. Детальна аргументація зміщена в експертні матеріали – так званий тіньовий звіт, підготовлений на замовлення Єврокомісії консорціумом аналітичних організацій.
Тіньовий звіт: європейські експерти про перші кроки Кравченка
Експертний документ підтверджує: проблеми в українській прокуратурі не виникли вчора. Вони тягнуться роками – від штучно занижених окладів і вразливості прокурорів до тиску до незавершеної реформи, що мала наблизити систему до європейської моделі.
Однак у розділі, присвяченому періоду від призначення Руслана Кравченка, тон стає значно жорсткішим. Автори фіксують, що з червня 2025 року, коли з’явився новий генпрокурор, ситуація різко погіршилася, а заявленого бачення євроінтеграції прокуратури від нього досі немає.
У документі наголошується, що новий генеральний прокурор не окреслив бачення подальшої інтеграції прокуратури до європейського правового простору, а його перші кроки оцінюються як дискусійні.
Йдеться насамперед про рішення, які зменшують процесуальну незалежність прокурорів і посилюють можливості керівництва звільняти “незручних” людей. Серед них – ухвалені під час воєнного стану зміни, що скасували конкурси на посади в обласних прокуратурах і в самому Офісі генпрокурора.
Європейські експерти звертають увагу і на те, що за Кравченка було згорнуто пілотний проєкт формування кадрового резерву. Цей інструмент мав би працювати на користь прозорого добору фахових прокурорів, але його ліквідація навпаки посилює залежність системи від особистих рішень керівництва.
Додатковий сигнал – відсутність затвердженої стратегії розвитку прокуратури. Тіньовий звіт прямо констатує, що станом на кінець року в інституції немає чинної стратегії, а новий генпрокурор не запропонував власного бачення трансформації.
Сукупність цих рішень і бездіяльності в Брюсселі сприймають не як випадкові помилки, а як рух системи в бік, протилежний європейському курсу.
Слабка незалежність прокурорів і “ручний” контроль
Однією з хронічних проблем української прокуратури є відсутність надійних запобіжників від втручання керівництва у роботу окремих прокурорів. Європейські стандарти вимагають, щоб прокурори були захищені від політичного тиску та незаконного впливу, а будь – яке втручання в їхні рішення було обґрунтованим і оформленим письмово.
На практиці Кримінальний процесуальний кодекс України не містить вимог щодо мотивування відсторонення прокурора від кримінального провадження. Керівник може виключити його зі справи без пояснення причин, а механізму оскарження такого рішення не існує.
Експерти фіксують, що ця практика використовується для усунення прокурорів, які не погоджуються з позицією керівництва. Це і раніше нівелювало процесуальну незалежність, але за Кравченка тенденція лише посилилася.
Закон 22 липня: подвійний удар по антикору і прокуратурі
Кульмінацією конфлікту між європейськими очікуваннями і діями української влади став закон № 4555 – ІХ, ухвалений парламентом 22 липня 2025 року. В публічному просторі він запам’ятався як напад на НАБУ і САП, що викликав масові протести та жорстку реакцію партнерів. Під тиском суспільства і міжнародної спільноти цей блок норм наприкінці липня був скасований.
Однак у тому ж законі був і другий, менш помічений широкою аудиторією блок – про повноваження генпрокурора. Саме він сьогодні стоїть у центрі претензій ЄС.
Згідно з тіньовим звітом, закон 22 липня:
- дозволив генпрокурору впливати на рішення слідчого або детектива в конкретному провадженні в обхід процесуального керівника – прокурора у справі;
- надав можливість фактично “вручну” керувати кримінальними провадженнями – зупиняти їх, змінювати хід або вказівками впливати на перебіг розслідування;
- розширив наглядові повноваження генпрокурора, дозволивши йому витребовувати матеріали будь – якого досудового розслідування і передавати їх іншим прокурорам на перевірку;
- сконцентрував ці важелі в руках однієї посадової особи, яка призначається в політичному порядку без конкурсу і залишається політично залежною.
Таким чином, уже слабкі гарантії незалежності прокурорів були додатково підірвані. На думку експертів, це суперечить самій ідеї європейської прокуратури і повертає систему до вертикалі тоталітарного типу.
Показово, що навіть після того, як влада під тиском партнерів відкотила антикорупційну частину закону, норми про посилення генпрокурора залишилися в силі. Європейські посадовці неодноразово піднімали це питання в розмовах з Києвом, але змін так і не домоглися.
Чий це закон: роль Кравченка в скандальній реформі
У Брюсселі переконані, що саме Офіс генпрокурора і особисто Руслан Кравченко стояли за розробкою блоку про повноваження прокуратури в законі 22 липня. Ця інформація циркулює серед європейських дипломатів, хоча офіційно не зафіксована.
Сам Кравченко на пресконференції 23 липня заперечив авторство документа і заявив, що не просив збільшувати свої повноваження. Водночас він публічно підтвердив готовність виконувати ухвалений закон, попри попередження, що ті норми могли поставити під загрозу рух України до ЄС.
Згодом, уже після того як частина закону була скасована для порятунку переговорів про вступ, генпрокурор так і не виступив з ініціативою переглянути або обмежити власні надзвичайні повноваження. У ЄС це розцінили як свідомий вибір, а не як технічну паузу.
Брюссель вимагає не відставки, а системних запобіжників
Попри гостру критику, Євросоюз не поставив питання про відставку конкретного посадовця як умову продовження євроінтеграції. Це було б порушенням усталеної практики – ЄС принципово не вимагає “голів” і не диктує партнерам кадрові рішення.
Натомість Брюссель наполягає на зміні правил:
- процедура призначення і звільнення генпрокурора має бути деполітизована і прив’язана до професійних критеріїв;
- повноваження генпрокурора – врівноважені так, щоб не дозволяти “ручного” контролю за будь – яким провадженням;
- мають бути створені механізми відкликання керівника прокуратури в разі суперечливих із законом або Конституцією дій.
Конкретні формати цих механізмів ЄС не прописує – це залишають на розсуд Києва. Але жорсткість формулювань у звітах дає зрозуміти: очікування не обмежаться деклараціями, і до 2026 року партнерів цікавитимуть реальні законодавчі рішення.
Вибір за Києвом
Критика з боку ЄС, тіньові та офіційні звіти, вимоги змінити процедуру призначення генпрокурора і обмежити його повноваження – все це створює для української влади політичну розвилку. Формально рішення, чи вважати дії Руслана Кравченка прикладом порушення європейських підходів і внутрішніх норм, залишається виключною компетенцією Києва.
Проте сигнал із Брюсселя однозначний: нинішня модель прокуратури, посилена персональними практиками чинного керівника, не відповідає очікуванням держави – кандидата в ЄС. Від того, чи готова Україна переглянути цю модель і поставити прокуратуру в рамки європейської системи правосуддя, залежатиме не лише зміст наступних звітів, а й реальна швидкість її руху до членства.
