Після поразки на виборах-2024, яка відкрила Дональду Трампу шлях до другого президентського терміну, Демократична партія США опинилася в глибокій кризі. І ця криза — не лише електоральна, а системна. Відсутність єдиного лідера, суперечки щодо майбутньої стратегії, зниження довіри серед виборців і слабка реакція на дії нової адміністрації — усе це змушує ставити запитання: хто і як може зупинити Трампа?
Наразі демократи не мають фігури, яка могла б стати об’єднуючим центром опозиції. Камала Гарріс, яка змінила Джо Байдена в президентській кампанії, зазнала нищівної поразки. А її мовчання після виборів лише посилило відчуття вакууму в керівництві партії.
Розгубленість і розбрат
Демократична партія втратила чітке уявлення, куди рухатись далі. Байден, попри невдачу, досі не визнає своєї відповідальності. Гарріс — фаворитка частини електорату — зникла з інформаційного поля. А внутрішня дискусія у партії все ще точиться навколо питання: хто винен, а не що робити.
Нещодавні успіхи на місцевих виборах у Вісконсині чи Флориді не компенсують втрат на загальнонаціональному рівні. Рейтинг партії — найнижчий за останні десятиліття. Лише 7% виборців-демократів оцінюють її діяльність дуже позитивно.
Кандидати без впливу
Серед потенційних лідерів на 2028 рік називають губернатора Каліфорнії Гевіна Ньюсома, сенаторів Корі Букера і Марка Келлі. Але всі вони поки що лишаються другорядними фігурами в очах виборців. Жоден із них не здатен зібрати навколо себе масову підтримку вже зараз.
Байден — політик минулого. Гарріс — мовчазна фігура. Ньюсом — поки лише на регіональному рівні. У Конгресі — відсутність ініціативності. Спікери в обох палатах — слабкі, а голова сенатської меншості Чак Шумер узагалі голосував за республіканський бюджет, чим викликав обурення власної фракції.
Протест на лівому фланзі
Єдиний помітний протест проти нової адміністрації Трампа йде не від партійного керівництва, а від лівого крила. Сенатор Берні Сандерс і конгресвумен Александра Окасіо-Кортес збирають тисячні мітинги під гаслом “боротьби з олігархією”. Центром їхньої критики став Ілон Маск — тепер уже впливовий радник Трампа в адміністративній реформі.
«Ми не дозволимо Маску і його друзям перетворити цю країну на олігархію», — заявив Сандерс у Аризоні.
Ці мітинги — єдиний помітний спротив нинішній політиці Білого дому. Водночас вони виявляють іншу проблему — відчуження лівого крила від партійного центру. Прогресивісти, як-от АОК, дедалі частіше виступають із власними ініціативами, не узгодженими з партійною верхівкою.
Загроза розколу
Після поразки демократів розпочалась тиха боротьба за ідеологічний курс. З одного боку — центризм, який орієнтується на економіку, безпеку і стримування міграції. З іншого — ліва риторика, зосереджена на нерівності, кліматі та критичних заявах щодо корпорацій.
Це може призвести до розколу. Особливо, якщо не з’явиться новий об’єднуючий кандидат. Приклад Великої Британії — де на тлі тривалої кризи торі з’явився правий проєкт Reform UK — натякає, що і в США може виникнути поділ між “прогресистами” та “поміркованими”.
Парадоксальний союз
Наразі головна причина, чому демократи не розпадаються — сам Дональд Трамп. Його постать змушує всіх у партії, навіть найзапекліших ідеологічних опонентів, шукати хоча б тимчасове порозуміння. Але якщо з’явиться новий «лівий» рух із масовою підтримкою — ситуація може змінитись радикально.
У 2010-х Республіканська партія змогла відновитися завдяки “Руху чаювання”. Він почався з мітингів, а закінчився повним оновленням партійного обличчя. Демократи наразі не мають аналогічного проєкту. Проте все частіше звучать заклики створити щось подібне. Особливо на тлі втрати підтримки серед середнього класу та етнічних меншин — ключових груп для демократів раніше.
Поки що Демократична партія лише спостерігає, як Трамп укріплює свою владу, а опозиційне поле порожніє. Та з кожним тижнем дедалі більше постає запитання: хто зможе повернути американцям віру в альтернативу?
