Поляки, схоже, власноруч штовхають себе назад під російський чобіт. Наче ми справді сумуємо за часами московського панування, від якого понад три десятиліття тому нас звільнили Лех Валенса і Рональд Рейган.
Виглядає так, що свобода, демократія та відпустки в Хорватії набридли, і тепер у головах багатьох з’являється абсурдна ностальгія за радянським колгоспом, за бідністю та відсталістю, за роллю західної провінції сталінської імперії.
Це вже не фантазії, а реальна оцінка того, що відбувається у Польщі просто зараз. Мода на антиукраїнські настрої щодня підштовхує нас до пащеки Путіна, наповненої радянським сміттям.
Щоб перемагати у війні чи навіть у звичайній грі, потрібна розвідка – розуміння, хто є союзником, а хто ворогом. Але сьогодні Польща відвертається від єдиної держави, яка реально стримує агресію Кремля вже понад три роки. Україна, що чинить кривавий і результативний опір, втрачає підтримку поляків. На піку популярності опинилося абсурдне очорнення всього українського.
Іскрою для хвилі ненависті став концерт білоруського репера Макса Коржа у Варшаві. Там були білоруси, грузини, українці з усієї Європи. І що стало причиною скандалу? Декілька дівчат, які перелізли через огорожу? Глядачі без футболок під сценою? Один хлопець із прапором УПА серед 70 тисяч присутніх? Це назвали «масовою бійкою»? Серйозно?
Тим часом вболівальники познанського «Леха» у Белграді трощили вітрини і били випадкових перехожих. Справжня хуліганська акція, але про це мовчать. Бо то «свої», а їм начебто можна все.
Чомусь хлопець із прапором УПА викликає більше обурення, ніж приятель президента Навроцького з татуюваннями Гітлера. Варто нагадати: для частини українців УПА – це символ боротьби, аналог польської Армії Крайової. Так, вони здійснювали криваві злочини на Волині, але водночас Армія Крайова теж палала українські села і вбивала мирних жителів. Ці сторінки історії сьогодні майстерно використовує російська пропаганда.
Складається враження, що про Катинь та інші злочини Москви проти поляків ми «забули». Росіяни раптом стали «святими», а українці – «ворогами». Бандера страшніший за Червону армію, яка ґвалтувала наших жінок? Такі перекоси пам’яті – результат роботи кремлівських пропагандистів та їхніх місцевих помічників, серед яких партія «Rodacy Kamraci» та ультраправий Гжегож Браун.
Не можна заперечувати, що етнічні чистки почали українці. Але після вшанування пам’яті жертв слід зробити висновок: сьогодні Україна – наш союзник. І союзник, який воює з монстром. Війна триває вже третій рік, хоча Путін планував «блискавичну перемогу» за три дні. НАТО стало сильнішим, Фінляндія та Швеція приєдналися до Альянсу, а військовий потенціал Заходу тепер у багато разів перевищує російський.
Польська економіка виграла від українських біженців – додатково близько 15 мільярдів злотих щороку. А витрати на підтримку України на цьому тлі – дрібниця. Українці працюють у Польщі там, де поляки не хочуть: будівництво, прибирання, доставка, обслуговування. Вони підтримують наш добробут, а ми відповідаємо ненавистю.
Політичний популізм лише погіршує ситуацію. Президент Навроцький урізав допомогу для українських жінок, зменшив фінансування Starlink для ЗСУ – фактично грає на руку Кремлю. А уряд Туска, прагнучи сподобатися правим, депортує кількох учасників концерту, які перелізли через огорожу. Дешевий піар, нічого більше. Міністр внутрішніх справ Кервінський, який здавався розсудливим, перетворився на популіста з російського цирку.
Політикам з «Платформи» варто запам’ятати:
- Коаліція з проросійською «Конфедерацією» неможлива, бо там вас зневажають. Кожен крок у їхній бік – це втрата власних виборців без жодного здобутку.
- За вас голосували не тому, що ви прекрасні, а лише тому, що трохи кращі за «Право і справедливість».
Єдині, хто ще діє раціонально, це міністр юстиції Вальдемар Журек та голова МЗС Радослав Сікорський. Натомість віцепрем’єр Владислав Косіняк-Камиш з PSL торгується за будь-яку посаду, а його партія має підтримку лише 2%.
Президент же грає роль дешевої копії Трампа, роблячи вигляд, що йде назустріч Путіну. І це в той момент, коли Росія виснажена, без боєприпасів та армії, змушена наймати північнокорейських солдатів. Москва організовує підпали складів та торгових центрів у Польщі – робота їхніх агентів доведена. Але на стадіонах чути лише антиукраїнські гасла. Проти Росії – тиша.
Кожен російський солдат, знищений українцями, ніколи не увійде до Польщі. Кожен розбитий танк і збитий дрон – це безпека для нас. За це ми мали б дякувати Україні. Але натомість дякуємо депортаціями та образами.
Ми власноруч штовхаємо себе під російський чобіт, і робимо це руками наших політиків. Якщо Україна програє – наступною впаде Польща. І тоді, стоячи через десять років у чергах за російським цукром, ми гірко пошкодуємо про сьогоднішні помилки.
