Колишній еколог із Києва Олександр Базилевич планував піти на ковзанку з родиною у день початку повномасштабної війни. За рік після цього він уже служив у Силах спеціальних операцій, а згодом на фронті отримав важке поранення, внаслідок якого втратив ноги та руку. Сьогодні ветеран будує бізнес, тренується у паралімпійській збірній та допомагає іншим військовим знайти себе після війни.
Олександр Базилевич народився у Конотопі на Сумщині, але до вторгнення жив у Києві. Нещодавно закінчив університет і працював екологом. Його робота була пов’язана з дозвільною документацією – підприємствам допомагали оформлювати дозволи на викиди у повітря, воду чи використання природних ресурсів.
23 лютого 2022 року він провів вечір із родиною в театрі. Наступного дня планував кататися на ковзанах. Але вранці дізнався від дівчини новину – почалася війна.
Перші години були схожі на шок. Потім з’явилося розуміння, що потрібно діяти. Разом із родиною евакуювалися, а вже наступного дня Олександр пішов до військкомату. Тоді його не взяли через відсутність бойового досвіду.
Декілька місяців він ще працював у цивільному житті. Проте відчуття, що має долучитися до захисту країни, не зникало. Наприкінці 2022 року почав оформлювати документи на контракт, проходив медогляди і з початку 2023-го став військовослужбовцем.
Його підрозділом став Третій полк Сил спеціальних операцій. Завдання змінювалися залежно від потреб підрозділу – Базилевич працював інженером із вибухівкою, оператором дронів і брав участь у штурмових операціях.
Поранення сталося під час бою на Куп’янському напрямку.
“Побратим отримав поранення. Я почав його витягувати і надавати допомогу, чекав медика. Ми були поруч один з одним, і між нами стався вибух”, – згадує він.
Ймовірно, це був саморобний вибуховий пристрій. Медикові відірвало ноги, ще один військовий отримав важкі травми. Сам Базилевич теж був тяжко поранений.
Евакуація тривала годинами. Перші дві машини, які намагалися дістатися до групи, були знищені. Лише третя змогла під’їхати. До того ж дорога була замінована, а позиції постійно обстрілювали танки, міномети й дрони.
Врешті групі вдалося вибратися, хоча небезпека залишалася буквально за лічені метри.
“Остання міна впала приблизно за двадцять метрів від машини. Ми стояли на дорозі, а вона потрапила у зливову канаву – нас просто засипало землею”, – каже ветеран.
Після поранення почалася тривала реабілітація. Базилевич проходив її у центрі Superhumans. За його словами, українська медична система працює з величезним потоком поранених, але певні проблеми залишаються.
Однією з них він називає підготовку до протезування. Через неправильне формування кукси деяким військовим доводиться повторно проходити складні операції.
Окреме питання – бюрократія та соціальні виплати. Ветеран розповідає, що інколи поранені військові змушені виживати лише на 700 гривень на місяць через статус “поза штатом”, поки тривають юридичні процедури.
Після реабілітації Базилевич переїхав до Івано-Франківська. Каже, що місто виявилося зручнішим для життя людини на кріслі колісному.
- компактні відстані між локаціями
- доступніший громадський транспорт
- зручніший ветеранський простір
У столиці, згадує він, доводилося витрачати на таксі до 10-15 тисяч гривень щомісяця, адже метро та багато об’єктів інфраструктури залишаються недоступними.
Зараз його будні складаються з тренувань, роботи та громадських ініціатив. Ветеран розвиває власний бізнес – купує автомобілі і здає їх в оренду під таксі. За його словами, така модель дозволяє отримувати стабільний дохід із відносно невеликими ризиками.
Паралельно Базилевич займається спортом. Він тренується у складі паралімпійської збірної з настільного тенісу і планує виступати на професійному рівні.
Разом із побратимами ветеран також розвиває громадські проєкти – зокрема створює інклюзивні спортивні майданчики, де можуть тренуватися ветерани та цивільні.
Однією з головних проблем, з якою він зіткнувся, є відсутність доступних спортивних залів.
“Навіть офіційні представники можуть запропонувати тобі зал на другому поверсі. А туди веде п’ятдесят сходинок”, – каже він.
Серед планів на майбутнє – отримати другу вищу освіту та продовжувати розвивати власні проєкти.
Олександр переконаний, що людям, які пережили важке поранення, допомагає рух уперед і чіткі життєві цілі.
- дбати про здоров’я і реабілітацію
- шукати нові цілі та сенси
- не ізолюватися від суспільства
- читати, відвідувати культурні події, спілкуватися
Попри власні труднощі, він говорить і про інших. Про ветеранів, які залишаються без належної підтримки, і про людей, що під час відключень електроенергії не можуть подбати про себе самостійно.
Саме здатність дивитися ширше за власну історію, здається, і тримає його оптимізм. Навіть після найважчих випробувань.
