Рішення Дональда Трампа розпочати військову операцію проти Ірану спричинило хвилю суперечок у США – як серед політиків, так і серед виборців. Білий дім називає удари превентивними, однак у Конгресі ставлять під сумнів їхню законність і доцільність. На цьому тлі новий конфлікт уже почав впливати на політичну боротьбу перед проміжними виборами.
Початок операції «Епічна лють» миттєво викликав дискусію у Вашингтоні щодо того, чи мав президент право діяти без дозволу законодавців. Американська конституція чітко закріплює право оголошувати війну саме за Конгресом.
Втім, політична практика США давно складніша за формальні норми. Як президентська республіка, країна надає главі держави значні повноваження у сфері зовнішньої політики. Саме цією логікою свого часу пояснювали втручання США у корейську та в’єтнамську війни – рішення тоді ухвалювалися без формального оголошення війни парламентом.
Після завершення В’єтнамського конфлікту законодавці вирішили обмежити таку практику. У 1973 році Конгрес ухвалив Резолюцію про воєнні повноваження, подолавши вето президента Річарда Ніксона.
Цей документ встановлює кілька ключових правил:
- президент має консультуватися з Конгресом перед відправленням військ за кордон;
- він зобов’язаний повідомити законодавців про початок операції протягом 48 годин;
- якщо Конгрес не схвалює продовження бойових дій, вони повинні бути припинені через 60 днів.
Саме на ці норми тепер посилаються критики адміністрації Трампа.
Не менше критики викликала і підготовка до операції. Американське суспільство фактично не отримало пояснення, чому Вашингтон вирішив перейти до нових ударів по Ірану.
Ще в січні Трамп заявляв про готовність підтримати іранців під час масових антиурядових протестів, однак тоді його слова залишилися без продовження. Нову хвилю жорсткої риторики президент почав використовувати наприкінці січня – на тлі непрямих переговорів з Тегераном щодо ядерної програми.
Сам факт таких переговорів став несподіванкою. Адже ще минулого року Трамп заявляв, що іранську ядерну програму фактично знищено після операції «Опівнічний молот».
Тепер же Білий дім і союзники США заявляють, що Іран був «за кілька кроків» від створення ядерної бомби. При цьому детальних пояснень цієї оцінки не прозвучало.
Президент повідомив Конгрес про початок операції лише 2 березня – вже після ударів. У секретному листі він пояснив рішення необхідністю усунути Іран як глобальну загрозу, не зосереджуючись на темі ядерної програми або зміні режиму в Тегерані.
Сенатор Марк Ворнер, член так званої «Банди вісьмох», яка отримує секретні брифінги розвідки, відкрито поставив під сумнів законність дій президента.
Конституція чітко визначає, що рішення про вступ у війну належить Конгресу. Початок масштабної операції без безпосередньої загрози США створює серйозні правові питання.
Опитування показують і слабку підтримку війни серед американців. Дії президента схвалюють лише 27% громадян.
Для порівняння – минулорічну операцію із захоплення венесуельського лідера Ніколаса Мадуро підтримували 65% опитаних.
Суперечності помітні не лише між Білим домом і Конгресом, а й у самій президентській команді.
На пресконференції 3 березня Трамп заявив, що удар був превентивним – він переконаний, що Іран готувався атакувати першим. Президент також заперечив, що діяв під тиском Ізраїлю.
Можливо, я змусив їх діяти. Ми вели переговори з цими божевільними і вважали, що вони нападуть першими.
Втім, держсекретар Марко Рубіо напередодні пояснював ситуацію інакше. За його словами, Вашингтон знав про підготовку ізраїльського удару по Ірану і очікував, що після цього Тегеран атакує американські сили в регіоні.
Тому, стверджував Рубіо, США вирішили завдати удару першими, щоб уникнути більших втрат.
Ця версія фактично підтверджувала роль Ізраїлю у розвитку подій і викликала критику навіть серед частини консерваторів. Деякі представники правого крила Республіканської партії звинувачують адміністрацію у надмірному впливі союзників на Близькому Сході.
Показовою стала і позиція віцепрезидента Джей Ді Венса. Політик, який раніше виступав проти інтервенцій за кордоном, майже не коментував початок операції.
Під час перших ударів його навіть не було поруч із президентом у резиденції Мар-а-Лаго, де Трамп разом з Рубіо та керівницею апарату Білого дому Сьюзі Вайлз стежив за перебігом операції.
Лише через кілька днів Венс порушив мовчання у короткому інтерв’ю, підтримавши дії президента, але водночас запевнивши, що США не втягнуться у затяжну війну.
Дональд Трамп нізащо не дозволить цій країні вступити у багаторічний конфлікт без чіткої мети.
Фактор виборів
Попри гостру дискусію, Сенат 5 березня відхилив резолюцію, яка могла обмежити президента у веденні війни без дозволу Конгресу. Проти неї проголосували 53 сенатори, підтримали – 47.
Втім, навіть цей результат не знімає політичних ризиків для Білого дому. Аналітики зазначають – підтримка операції значною мірою залежатиме від її тривалості.
Якщо війна затягнеться і призведе до значних втрат або дестабілізації регіону, частина республіканців може дистанціюватися від президента.
Уже зараз у бойових діях загинули шестеро американських військових. Для політика, який перемагав на гаслах «Америка понад усе» та обіцяв припинити війни, це серйозний удар по іміджу.
Політичні наслідки почали проявлятися майже одразу. Перші удари по Ірану збіглися з початком праймериз перед проміжними виборами до Конгресу.
У перших голосуваннях брали участь виборці Арканзасу, Північної Кароліни та Техасу. Особливу увагу аналітики приділяють саме Техасу – традиційно республіканському штату, де нинішня кампанія може стати показником змін у політичних настроях.
Тут кандидатом від демократів став 36-річний колишній вчитель і магістр богослов’я Джеймс Таларіко. Політик робить ставку на поміркованих виборців та розчарованих республіканців.
Натомість жоден із республіканських претендентів не здобув переконливої перемоги на праймериз.
Здається, у Білому домі розраховували на коротку і переможну кампанію – своєрідну «другу Венесуелу». Але розвиток подій показує інший сценарій.
Чим довше триватиме війна і чим більше вона коштуватиме американцям, тим складніше буде Трампу пояснювати її необхідність власним виборцям.
