27 липня в Королівському палаці Казерта мав відбутися гучний концерт Валерія Гергієва — одного з найвідоміших представників російської музики та водночас відкритого пропагандиста кремлівського режиму. Цей виступ, який планували за офіційним запрошенням керівництва регіону Кампанія, міг стати символічним поверненням Гергієва на престижні європейські майданчики після ізоляції, що настала через війну Росії проти України. Але все пішло не за кремлівським сценарієм — під тиском українських активістів, італійських політиків та журналістів концерт скасували.
Водночас скасували й інші виступи скандальних російських артистів, зокрема й тур Гергієва в Іспанії. Цей прецедент може істотно змінити підхід до так званих “культурних послів” Росії у Європі, зокрема в Італії, яка довгий час зберігала прихильність до російських виконавців.
Як вдалося зірвати концерт російського маестро
Ключовими рушіями протесту стали українські та російські активісти, які об’єднали зусилля з італійськими політиками. Форум українців Італії організував листи, акції та мітинги. Вирішальний вплив мало звернення віцепрезидентки Європарламенту Піни Пічерно, яка публічно виступила проти використання коштів ЄС для оплати російських гастролерів.
До кампанії приєдналася і опозиційна італійська партія “Європа Радікале”, запропонувавши українцям викупити квитки в перші ряди залу для протесту вже під час самого концерту. Ідея швидко набула розголосу, тож поліція виявилася не готовою гарантувати безпеку публіки та артистів. Усе це разом з медійною підтримкою — інформація потрапила у найбільші італійські газети — зрештою змусило організаторів скасувати захід.
Об’єднана позиція і роль “культурної війни”
Особливу роль у цій історії зіграла позиція самих росіян, які проживають в Італії та відкрито виступили проти Гергієва. Це допомогло зруйнувати наратив “етнічної ворожнечі” — протест проти концерту не виглядав як українсько-російський конфлікт, а як питання засудження воєнної пропаганди. Свою вагу мала і медійна активність російської лінгвістки Каті Марголіс, яка ініціювала публічні звернення до європейських політиків і внесла вклад у формування ситуативної коаліції інтелектуалів та нобелівських лауреатів.
До резонансу додалася і стаття на італійському порталі Linkiesta.it, де розслідували корупційні зв’язки Гергієва, його італійську нерухомість та її роль у фінансуванні інформаційної війни проти ЄС. Саме ці публікації посилили аргументацію: в Європі російські “культурні проекти” — це часто ширма для політичної пропаганди і фінансування деструктивних процесів.
Вплив на італійське суспільство та європейську політику
Показово, що навіть доволі впливова в Італії концепція “культура поза політикою” дала тріщину під натиском аргументів про російську пропаганду. Міністерство культури Італії відзначило, що мистецтво має бути вільним, але пропаганда — це вже зовсім інше. У результаті приклад Гергієва став чітким сигналом: співпраця з відкритими прибічниками путінського режиму — це пряма загроза для європейських цінностей і безпеки.
Досягти скасування було нелегко, але ця історія може змінити правила гри щодо участі російських артистів у міжнародних проектах. Аргументація на підставі європейського законодавства та публічного розслідування їх зв’язків з кремлівською пропагандою виявилась дієвою.
Що далі для російських митців у Європі?
Після цієї гучної поразки маестро Гергієва і його колег стає все складніше просувати в ЄС ідею “нейтральної культури”. Тепер навіть у найбільш лояльних до Росії країнах відверта участь у пропаганді може призвести до швидкої реакції суспільства й політиків.
Водночас цей кейс став нагадуванням: щоб протистояти культурним “десантам” Росії, необхідно об’єднувати зусилля громадськості, журналістів і політичних лідерів. Італійський досвід може стати прикладом для всіх країн Європи, де російська пропаганда досі намагається діяти під прикриттям мистецтва.
