На початку жовтня в український прокат вийшов фільм жахів “Каховський об’єкт” — нова робота режисера Олексія Тараненка, який раніше зняв “Я працюю на цвинтарі”. Стрічку створила студія FILM.UA, відома також за проєктом “Конотопська відьма”.
За перший вікенд фільм зібрав понад 3,4 мільйона гривень, його подивилися близько 20 тисяч глядачів. Попри комерційний інтерес, критики сприйняли фільм неоднозначно. Кінокритик Ярослав Підгора-Гвяздовський назвав його “експериментом над українським глядачем”, який намагається поєднати жахи з темою війни, але втрачає жанрову цілісність.
Події стрічки розгортаються після підриву росіянами Каховської дамби у 2023 році. Група військових ЗСУ, серед яких головна героїня з позивним Мара (Марина Кошкіна), вирушає на пошуки зниклого брата героїні. Поступово вони потрапляють у пастку – до закинутої радянської бази, де проводилися секретні експерименти, наслідком яких стають жахливі мутації.
На перший погляд, фільм має все, щоб зацікавити: атмосферу постапокаліпсису, жорсткий гумор, сучасну військову тематику. Герої говорять живою українською, жартують, сваряться, виглядають по-справжньому. Але вже з перших сцен режисер припускається елементарних помилок – від неправильно побудованих бойових сцен до абсурдних деталей, що ламають сприйняття реальності.
«Група військових рухається, як у дитячому садочку, щільно один за одним, не дотримуючись дистанції. Потім вони спускаються у діру в землі, ніби це туристична атракція, а не бойова операція. І далі – каскад нелогічних подій», – пише Підгора-Гвяздовський.
Коли сюжет переходить до підземної лабораторії, жанр фільму остаточно перетворюється на треш. Замість справжнього жаху – криваві сцени, неприродні монстри та діалоги, які викликають радше сміх, ніж страх. “Каховський об’єкт” намагається наслідувати класику типу “Оверлорда”, але програє і в сценарії, і в спецефектах.
Навіть харизматична Мара, її похмурий образ із дредами, шрамом і холодною рішучістю не рятують фільм. Її героїня мала потенціал стати новою іконою українського кіно, але зникає у хаосі недопрацьованих сцен і шаблонів. А поява “науковця з Тернополя, який говорить ідеальною українською”, лише додає гротеску.
У підсумку, критик зазначає, що стрічка не стільки розповідає про війну чи монстрів, скільки демонструє поверхневе ставлення до теми. “Каховський об’єкт” не лякає, не провокує роздумів і не розважає — він лише створює ілюзію глибини. І, як іронічно підсумовує Підгора-Гвяздовський, українська компанія знімає фільм про зомбі-росіян, але “зомбує” власного глядача.
Таким чином, стрічка стає радше експериментом над сприйняттям, ніж фільмом жахів. Вона намагається бути патріотичною, але потрапляє у пастку власних амбіцій, залишаючи по собі відчуття недопрацьованого і перевантаженого трешу.
