У центрі Копенгагена невідомі зруйнували скульптури української художниці Марії Куликівської, представлені в межах її персональної виставки. Інцидент стався ввечері 22 грудня і вже розслідується данськими правоохоронцями.
Йдеться про дві скульптури вагітних жіночих фігур та одну меморіальну інсталяцію з квітів, що були частиною проєкту “My Body Is a Battlefield” (“Моє тіло – моє поле бою”).
Про руйнування своїх робіт художниця повідомила особисто, наголосивши, що це був не випадковий акт вандалізму.
“Якраз перед Різдвом у Копенгагені мої скульптури були навмисно знищені: дві вагітні фігури та одна меморіальна фігура з квітів. Це був цілеспрямований акт насильства над жіночим тілом – моїм власним тілом, відлитим у скульптурній формі”, – сказала Марія Куликівська.
За словами мисткині, ці роботи були створені в Києві – у галереї-притулку Garage33, незалежному просторі, який художники колективно заснували під час повномасштабної війни.
Марія Куликівська підкреслює, що знищення її мистецтва має тривалу й болісну історію. У 2014 році її скульптури розстріляли проросійські бойовики в артцентрі “Ізоляція” в окупованому Донецьку. Після перформансу “254” на сходах Ермітажу художницю затримували і погрожували примусовим психіатричним ув’язненням.
“Те, що сталося в Копенгагені, відповідає тій самій логіці: знищення мистецтва як політичного тиску, насильство без відповідальності. Це не вандалізм. Це систематичне насильство, яке повторюється”, – зазначила художниця.
На руйнування експозиції відреагував Український дім у Копенгагені. Спільно з ініціативою Spilne Art там оприлюднили заяву із засудженням акту ненависті.
“Ми сприймаємо руйнування цих робіт не лише як непоправну шкоду, заподіяну мистецтву, а як напад на історії, гідність, сенси, які втілювали скульптури Марії Куликівської. Це була пам’ять про війну, вразливість і життєстійкість українських жінок, яку спаплюжили”, – йдеться у повідомленні.
Про виставку “My Body Is a Battlefield”
Виставка Марії Куликівської відкрилася у Копенгагені 18 листопада і мала тривати до 26 грудня. В її основі – багаторічна художня практика авторки, зосереджена на власному тілі як просторі пам’яті, болю та спротиву.
Упродовж понад десяти років мисткиня створює скульптурні копії свого тіла, через які осмислює теми втрати, жіночої тілесності, війни та виживання. Ці роботи символізують силу, стійкість і безперервність української культури, що продовжує існувати й говорити навіть у часи війни.
Руйнування скульптур стало різким і болісним перериванням цього діалогу, який художниця вела з європейською аудиторією.
