Кам’янець-Подільський здавна манить мандрівників фортецею, храмами та каньйоном, а останніми роками ще й винними маршрутами. Усього за 15 хвилин їзди від залізничного вокзалу міста, в селі Боришківці, працює «Родинна виноробня Зелениці» – одна з ключових локацій західноподільського винного туризму.
Її засновник Анатолій Зелениця в агробізнесі з 2000-х. Після м’ясо-молочного напряму, горіхів і садів повернувся до давньої мрії – виноградарства. У 2018 році, разом із сином Володимиром, він почав зводити професійну виноробню та закладав перші насадження. Сьогодні господарство випускає майже два десятки позицій вина, має крамницю у центрі Кам’янця, розвиває етнотуризм з дегустаційною залою в сімейному готелі й навіть готується відновити дорожній під’їзд до села.
Залишають тільки те, що працює
На околиці Боришківців відразу видно масштаб – по один бік дороги виробничий цех, по інший – двоповерховий готель із невеликим озером. Далі хвилями лягають виноградники, що підкреслюють рельєф Подільських Товтр. Перші ряди – одеський чорний, який впевнено почувся тут після експериментальної ділянки на 50 кущів. Коли сорт показав себе, його висадили вже тисячником, і на третій рік лози укрили дозрілі грона.
Поруч зростають ритон – молдовський морозостійкий технічний сорт із хорошим потенціалом витримки, популярний серед крафтовиків німецький йоханітер та угорська біанка. Є й американський La Crescent, що постраждав від морозів і граду, але дав ароматне напівсолодке – «наше маленьке ноу-хау», як каже Анатолій.
Краса вимагає праці
Виноградники потребують ювелірного догляду. Щоб лоза дала врожай на другий рік, Зелениці формують кущ за системою подвійного гюйо, кілька разів за сезон проводять «чеканку» – прибирають зайві пагони. Майже все – вручну, а це шість гектарів і тисячі операцій.
Минулої весни господарство прийняло удар травневих заморозків – найбільше постраждали ранні сорти. Частині насаджень змінюють прописку: під викорчування йдуть ті, що не дають потрібної структури для червоних – скажімо, леон мійо чи чорна перлина. Натомість лишають прейрі стар і мускат Свенсона з пряними «перцевими» відтінками.
Пергола – красиво, але складно
Окремий квартал закладений у форматі перголи – арочних тунелів, де крони утворюють «стелю». Картинка – мов із путівника, однак обробляти таку систему важко. Тут росте мускат блау – один із перших сортів господарства. Урожай на перголі більший приблизно у півтора разу, та потреба в роботі колосальна, тому виноградник поступово переводять на традиційні схеми.
Доходи вже є, прибутки – в планах
Анатолій і Володимир розподіляють ролі просто: батько – вимогливий технолог і стратег, син – про економіку. У 2024 році тут розлили близько 30 тисяч пляшок, і вся лінійка напівсолодких зникла з полиць ще в липні. Продажі йдуть онлайн, у фірмовому магазині та на екскурсіях із квітня до вересня. Ліцензія дозволяє 100 тис. літрів на рік, тож найближча мета – 50 тис. літрів, а виноградники розширять до 10 гектарів.
У фокусі на висадку – піно нуар і рислінг, а з білих технічних – йоханітер, мускат дублянський, цитронний магарача, із червоних – монарх. Туристичний напрям теж масштабують – окремий гід для дегустацій, адже під час збору врожаю виноробам не до екскурсій.
Дорослі теж люблять солодке
Дорогою до виробничого блоку – поля кукурудзи й п’ять гектарів фундука, поруч – волоські горіхи з власною олією холодного віджиму. Частину горішків подають до вина, а на квітучому альпійському лузі біля готелю можна перепочити після прогулянки виноградниками.
У цеху – ритм жнив: шиплять насоси, ллються аромати мускату. Розливають мускат дублянський, звільняючи ємності під новий урожай. Тут же бродить «Американець» з трольхаугену – напівсолодке з природним залишковим цукром, а жмих із медом з власної пасіки стане дистилятом «забрусівкою». У планах – окрема ліцензія на міцні напої: від граппи до фруктових дистилятів.
Секрети досконалості
Обладнання – мікс українських і європейських виробників. Торік придбали нові ємності в «Аргон центрі», замовили ферментатори в Болгарії. Інвестиції – переважно власні, кредит брали тільки на сонячну електростанцію. Поруч із цехом працює лабораторія, а результати додатково верифікують в незалежній лабораторії.
Колекція нагород росте. У 2024 році мускат дублянський і рислінг відзначили на Decanter World Wine Awards, а 2025-го цитронний магарача представив Україну на Всесвітньому конгресі виноградарства й виноробства в Молдові. У портфелі відзнак також гурзуфський рожевий, мускат блау, піно нуар, мерло, каберне, юпітер і «скін-контакти».
Підземний спокій і подільський теруар
Вина витримують глибоко під землею – на 7 метрах, де стабільні 12°С. Після бочки, фільтрації та розливу червоні лежать у підвалі до п’яти років. Перед продажем кожну партію дегустують і оцінюють, частину старших вин переводять у резерв.
Собівартість планують знижувати за рахунок урожайності та масштабування, ціни поки стримані – від 360 до 550 грн за пляшку, перегляд не планують до нового сезону. «Дорожчають і корки, і дріжджі, але люди їдуть спеціально – їх дивує різноманіття ароматів і стилів», – каже Володимир.
«Як в Італії» – про ґрунти і вітри
У Боришківцях під ногами – камінь, у ґрунті – зелена глина й вапняк, а над пагорбами гуляють вітри. Клімат близький до придністровського, багато сонця й контрастів. Саме теруар, на переконання Зелениць, надає їхнім білим і рожевим особливої виразності. «Наш цитронний магарача – один із найкращих в Україні, – каже Анатолій. – Земля тут ніби створена під такі стилі».
Кам’янець починається з дегустації
У фірмовій крамниці Кам’янця перед купівлею можна скуштувати будь-яке вино. Та більшість гостей прагнуть приїхати саме в Боришківці – пройтися між рядами, зазирнути в цех і підвал, побачити, як народжується смак Поділля.
Щоб зробити візити зручнішими, у планах за власні кошти відремонтувати 4 км дороги від траси Київ – Кам’янець. «Поставимо банер, що тут готель і дегустації, і будемо готові не тільки до попередніх записів, а й до спонтанних заїздів, – каже Анатолій. – Нехай кожен відкриє свій Поділ у келиху».
