Участь бабусь і дідусів у житті онуків може мати не лише емоційну, а й когнітивну користь. Вчені з’ясували, що такий досвід пов’язаний з кращою пам’яттю та повільнішим зниженням розумових здібностей у старшому віці.
До такого висновку дійшли дослідники, які проаналізували дані Англійського лонгітюдного дослідження старіння. У вибірку увійшли майже три тисячі людей віком понад 50 років, середній вік учасників становив 67 років.
Протягом 2016 – 2022 років кожен з них тричі проходив когнітивні тести та опитування. Науковців цікавило, чи доглядали респонденти за онуками, як часто це відбувалося та в якій формі.
У межах аналізу враховували різні види допомоги, з якими стикаються бабусі та дідусі у повсякденному житті.
- нічний догляд за онуками
- допомога хворим дітям
- ігри та спільне дозвілля
- допомога з домашніми завданнями
- підвезення до школи або гуртків
- приготування їжі та інші побутові справи
Порівняння результатів показало чітку різницю. Учасники, які були залучені до догляду за онуками, демонстрували кращу пам’ять і вищу вербальну швидкість – здатність швидко добирати слова та підтримувати розмову без пауз.
Окремо дослідники зафіксували, що бабусі, які допомагали з доглядом, з часом зазнавали меншого когнітивного погіршення, ніж ті, хто не мав такого досвіду.
При цьому вирішальним виявився не обсяг зусиль, а сам факт залученості.
“Найбільше нас здивувало те, що участь у догляді за онуками мала більше значення для когнітивного функціонування, ніж частота цього догляду або конкретні заняття з дітьми.
Потрібні подальші дослідження, щоб підтвердити ці результати. Проте якщо догляд справді має користь для бабусь і дідусів, то вона може залежати не від кількості часу чи типу активностей, а від самого досвіду залученості до догляду”, – пояснила провідна дослідниця Флавія Черекеш.
Вона також звернула увагу на важливу деталь – контекст, у якому відбувається догляд, може кардинально змінювати його вплив.
“Добровільний догляд у гарному сімейному середовищі може мати зовсім інший ефект, ніж догляд у стресових умовах, коли людина не відчуває підтримки або сприймає це як обов’язок чи тягар”, – додала науковиця.
Дослідники наголошують, що отримані результати відкривають новий погляд на роль міжпоколінної взаємодії та потребують подальшого вивчення з урахуванням сімейних і соціальних чинників.
