Звільнення Андрія Єрмака з посади глави Офісу президента стало для Володимира Зеленського не кадровим епізодом, а точкою політичного зламу. Вперше за роки війни суспільна підтримка глави держави напряму прив’язалась не до фронту, а до його здатності розірвати зв’язок із корупційним оточенням.
Після операції НАБУ і САП “Мідас” питання лояльності, довіри і навіть особистого майбутнього Зеленського вийшли на передній план. Внутрішня логіка виживання влади змінилась – тепер замало просто не здавати позицій, потрібно демонстративно різати по живому.
Ще до відставки Єрмака у владних коридорах це формулювали без ілюзій:
“Варіантів тут небагато: або попросити Єрмака на вихід, або швидко доведеться іти усім разом”.
28 листопада цей сценарій став реальністю. Після обшуків у квартирі глави ОП, важкої розмови з президентом і нервової істерики, Єрмак залишив посаду. Банкова видихнула, а Зеленський залишився сам на сам із питанням, яке насправді значно ширше за одне прізвище.
Сигнал важливіший за посаду
Новий керівник Офісу президента – це не просто адміністратор. Це політичний маркер. Його призначення має відповісти одразу на кілька запитань: чи планує Зеленський іти на вибори, чи готується до транзиту влади, чи намагається перезавантажити систему.
Саме тому навколо кандидатур точились не апаратні, а світоглядні суперечки. У середині листопада група високопосадовців, яких у владі називали “революціонерами”, намагалася не лише усунути Єрмака, а й домовитися про наступника. Але єдиної фігури не знайшли.
Михайло Федоров бачив себе в Міністерстві оборони. Давид Арахамія прагнув прямого доступу до президента, а не ще одного кабінету. Кирило Буданов був зосереджений на збереженні автономності ГУР. У підсумку вирішили спочатку зняти проблему, а вже потім шукати відповідь.
Після відставки стало зрозуміло: головний запит усієї верхівки влади зводиться до одного – новий глава ОП не має стати “другим Андрієм”.
“Для всіх важливо лише те, щоб ця людина не поставила фільтри на доступ до президента. Щоб ніхто не мусив заходити до Зеленського з поклоном на другому поверсі”.
Саме тому паралельно визріла ідея створення неформального консультативного кола при президентові – з керівниками парламенту, уряду, силових структур і новим очільником ОП. Майданчик без протоколу, де рішення обговорюють напряму.
Чому частина кандидатів відпала
Публічно Зеленський визнав: ніхто з потенційних кандидатів не відмовився. Але реальний відсів почався майже одразу.
Найменше шансів із самого початку мали:
- заступник Єрмака Павло Паліса
- перший заступник глави МЗС Сергій Кислиця
Обидва – сильні у своїх галузях, але без достатньої апаратної ваги для контролю ОП. До того ж Кислицю розглядають на інше підвищення – у разі можливої ротації керівництва МЗС.
Денис Шмигаль також випав із гри. Його щойно призначили в Міноборони, і, за словами співрозмовників у парламенті, ні комітет, ні Генштаб не готові відпускати міністра, який зав’язав на собі всю логістику і управління.
Саме про нього президент говорив, коли застерігав, що не хоче “розвалювати уряд”.
Федоров або Буданов
У підсумку вибір звузився до двох фігур. І це, за оцінками співрозмовників, один із найскладніших рішень для Зеленського за весь час його президентства.
Михайло Федоров уособлює сценарій продовження політичної боротьби. Його призначення означало б ставку на участь Зеленського в наступних виборах. Міністр цифрової трансформації давно працює з президентом як стратег – шукає нову модель кампанії, думає про ребрендинг і перезбір образу.
При цьому Федоров не має власного рейтингу і не приховує, що готовий працювати виключно під Зеленського. Проблема в іншому – у його радикалізмі.
Серед запропонованих ним ідей:
- швидка заміна кадрів в ОП
- усунення людей Єрмака з ключових позицій
- реформа силових органів
- заміна головкома Олександра Сирського
“Міша класний, але він не враховує, що Начальник уже не той реформатор, яким був у 2019-му. Зараз різкі рухи можуть просто обвалити систему”.
Саме після цього списку президент узяв паузу, формально пояснивши її активізацією мирних переговорів.
Альтернатива – Кирило Буданов. Його призначення означало б зовсім інший вибір. Не про вибори, а про контрольований статус-кво.
На відміну від Федорова, керівник ГУР не схильний ламати систему. Навпаки, він сприймається як гарант стабільності – аж до сценарію мирної передачі влади і особистих гарантій безпеки у випадку, якщо Зеленський вирішить не балотуватися вдруге.
Для самого Буданова Банкова відкриває політичний горизонт. Це може стати його першою суто політичною посадою, а також дасть фактичний вплив на мирні переговори. У перспективі – трамплін для власного старту.
Час працює проти президента
Країна вже третій тиждень живе без глави Офісу президента, і жодна інституція не зламалась. Але затягування рішення створює іншу проблему – інформаційну.
У владних колах активно обговорюють, що Єрмак не зник остаточно. За даними співрозмовників, минулого тижня Зеленський відновив телефонні контакти з колишнім главою ОП. Єрмака також бачили поблизу президентської резиденції.
Ці сигнали множать чутки про “відставку для галочки”. А це – найгірший сценарій для президента.
Якщо суспільство отримає підтвердження, що токсичне оточення залишилось при владі, Зеленський ризикує втратити ключове – віру в те, що він здатен самостійно виправити ситуацію і зосередитися на порятунку країни, а не власної вертикалі.
Тому вибір нового глави ОП – це не про управління канцелярією. Це відповідь на питання, у який сценарій свого майбутнього президент вірить більше.
