Адміністрація Дональда Трампа виключила з санкційного списку США Антала Рогана — угорського урядовця та близького соратника прем’єр-міністра Віктора Орбана, якого звинувачували в причетності до масштабної корупції та зловживання владою.
Про це 15 квітня повідомила речниця Державного департаменту США Теммі Брюс. За її словами, державний секретар Марко Рубіо особисто передав цю інформацію главі МЗС Угорщини Петеру Сійярто під час двосторонньої розмови.
«Зовнішньополітичні інтереси» як мотив рішення
Згідно з офіційною позицією Вашингтона, санкції проти Рогана більше не відповідають «зовнішньополітичним інтересам Сполучених Штатів». Цей аргумент став підставою для перегляду обмежень, запроваджених раніше на підставі Глобального акту Магнітського.
Роган, який тривалий час очолює урядову медіаінфраструктуру в Угорщині, був першим високопосадовцем країни, проти якого США ввели персональні санкції у січні 2025 року. Його звинувачували у використанні державних ресурсів для створення пропагандистської мережі та участі у корупційних схемах.
Контекст і реакція
На тлі рішення про скасування санкцій глави зовнішньополітичних відомств Угорщини та США обговорили нові можливості для співпраці, зокрема економічної. У Держдепартаменті зазначили, що Вашингтон зацікавлений у розширенні партнерства з Будапештом у низці стратегічних напрямків.
Раніше прем’єр Віктор Орбан неодноразово публічно захищав Рогана, стверджуючи, що обвинувачення є політично вмотивованими, а сам урядовець нібито ефективно виконує свої обов’язки. Після зняття санкцій угорські посадовці сприйняли рішення США як визнання їхньої позиції.
Суперечливий сигнал союзникам
Низка міжнародних правозахисних організацій вже висловила занепокоєння щодо кроку Вашингтона. Аналітики наголошують, що відмова від санкцій у такому резонансному випадку може послабити ефективність Глобального акту Магнітського та поставити під сумнів серйозність антикорупційної риторики США.
На думку критиків, такий сигнал може бути сприйнятий як готовність Вашингтона жертвувати цінностями на користь політичної доцільності — особливо на тлі відновлення тісніших контактів з деякими урядами Європи, які демонструють авторитарні тенденції.
