Королі правлять завдяки народженню, благословенню і страху. А в сучасній Америці, схоже, з’явився політик, який намагається поєднати всі три складові у республіканській системі. Дональд Трамп, який нещодавно опублікував створене штучним інтелектом відео свого «коронування», викликав хвилю обговорень і запевняння, що це лише жарт. Але що, якщо за жартом стоїть щось більше?
Коли мільйони протестувальників у США вийшли на вулиці з гаслом «Жодних королів», Трамп одразу пояснив, що не прагне монархії. Однак після рішення Верховного суду у справі «Трамп проти США», яке розширило президентський імунітет, дедалі більше американців почали запитувати: чи не наближається американська демократія до моделі, де президент має владу, схожу на королівську?
Згідно з цим рішенням, президент має абсолютний імунітет щодо «основних конституційних дій» і частковий — щодо інших «офіційних дій». Це означає, що обмежити повноваження виконавчої влади стає все складніше. Критики Трампа переконані, що він уже править як монарх — встановлюючи контроль над інституціями, замінюючи посадовців лояльними прибічниками і створюючи атмосферу страху.
Його прихильники, натомість, бачать у цих кроках прояв сильної руки. Для них Трамп — лідер, який руйнує бюрократичні бар’єри та діє рішуче, не зважаючи на спротив політичних еліт. Та навіть якщо Трамп не є королем за титулом, його стиль управління дивовижно нагадує методи монархів минулого, зокрема Генріха VII із династії Тюдорів.
Король Генріх VII зосереджував владу у своїх руках, послаблюючи знать і централізуючи фінанси. Він запровадив приховані податки, штрафи й пожертви, щоб фінансувати свої ініціативи без згоди парламенту. Подібні паралелі можна провести із сучасною адміністрацією Трампа, яка тимчасово заморозила мільярди доларів іноземної допомоги, що фактично дало президентові контроль над бюджетом — правом, яке за Конституцією належить Конгресу.
Попри те, що суди частково скасували ці дії, Верховний суд дозволив уряду продовжити заморожування до кінця фінансового року. Прихильники Трампа пояснюють це «оптимізацією витрат», але опоненти бачать у цьому небезпечне порушення балансу влади.
Ще одне джерело тривоги — кадрова політика. Адміністрація Трампа змінила статус багатьох посад, ослабивши систему захисту державних службовців і передавши їхні функції політичним призначенцям. Рішення дедалі частіше ухвалюються кулуарно, без публічного обговорення. Фактично уряд перетворюється на двір, де головним критерієм є лояльність, а не професійність.
Під час свого правління Трамп скоротив терміни громадських консультацій, заповнив низку посад «в.о.» чиновниками, які не потребують затвердження Сенату, а роботу наглядових органів — загальмував. Така концентрація влади у виконавчій гілці створює загрозу для самої суті американської демократії, навіть якщо формально вона зберігає свої інституції.
Як і в часи Тюдорів, зовнішня форма законності залишається, але зміст поступово зникає. Закони про доступ до інформації діють, проте відповіді на запити затримуються на місяці, а обґрунтування рішень скорочуються до кількох рядків. І хоча протести в США залишаються законними, їхня ефективність зменшується, якщо влада карає критиків суворіше, ніж союзників.
У країні ще залишаються механізми стримування: незалежні суди, місцеві уряди, журналісти, громадські активісти та Конгрес. Але ці інституції працюватимуть лише тоді, коли суспільство їх активно підтримує. Інакше навіть найсильніші запобіжники перетворюються на формальність.
Сьогодні в США точиться не просто політична боротьба — це суперечка за саму модель влади. Одні вважають, що Трамп лише «розблоковує систему» і діє в межах своїх повноважень, інші бачать у ньому правителя, який поступово підкорює собі інституції. Питання не в короні, а в тому, чи залишиться президент посадовою особою, підзвітною народу, чи стане центром усіх рішень у державі.
Зрештою, найважливішим буде не те, чи назве себе Трамп королем, а те, чи почнуть так його сприймати Конгрес, суди, бізнес і самі американці.
