Образлива фраза, після якої лунає “це був жарт”. Відмова у проханні, на яку відповідають холодним “ясно, ти зайнятий”. Або допомога, яку приймають словами “ну нарешті”. Так часто виглядає не випадкова різкість, а прихована агресія.
Йдеться про пасивну агресію – поведінку, яка може здаватися дрібницею, але залишає по собі неприємний осад.
Не всі люди помічають, що діють саме так. Іноді така манера формується роками, закріплюється як звичний спосіб реагування і стає частиною характеру. Та для того, хто опиняється поруч, це може бути боляче. Особливо тоді, коли пасивна агресія звучить від близьких.
Психологиня Мирослава Третяк пояснила, як розпізнати приховану агресію, що робити з нею у стосунках і як діяти, якщо людина раптом бачить пасивного агресора в собі.
- Що означає пасивна агресія
- Хто частіше агресує і хто терпить
- Чому пасивна агресія не приносить користі
- Як припинити пасивно-агресивну поведінку
Пасивна агресія є прихованим способом злитися
– З чого варто почати: що таке пасивна агресія і як вона проявляється?
– Передусім це все одно агресія. Її пасивність полягає в тому, що накопичена злість, напруга чи роздратування виходять не прямо, а обхідним шляхом.
Одні люди реагують відкрито: можуть лаятися, гримати речами, стукати, кидати щось або навіть бити. Інші здатні проговорити свій стан словами. Саме це психологиня називає здоровішим способом звільнення від злості – назвати її і пояснити.
Але є й ті, хто не дозволяє собі прямого прояву. Причини різні: сором, страх осуду, небажання втратити образ стриманої людини. Злість однаково шукає вихід, тому з’являються приховані прийоми, які зовні можуть не виглядати агресивними. Проте за суттю це також агресія і насилля.
– За якими ознаками можна зрозуміти, що перед вами саме прихована агресія?
– Найперший індикатор – власне відчуття. Часто людина помічає, що слова співрозмовника ніби не збігаються з його діями, тоном чи мімікою.
Наприклад, вам кажуть: усе добре, нічого страшного, між нами все гаразд. Але паралельно починається ігнорування або “гра в мовчанку”. Інший варіант – людина перестає робити те, що раніше було звичним, прикриваючись забудькуватістю. Раніше ви обідали разом, а тепер вона раптом іде їсти сама, поводиться холодно, але наполягає, що проблеми немає.
Ще один поширений прояв – саркастичні жарти. Особливо ті, що б’ють по слабких місцях людини або будуються на її невдачах.
– Чи існують словесні сигнали, які видають пасивну агресію?
Такі маркери залежать від ситуації, але часто це фрази, які навмисно підсвічують уразливість співрозмовника. Психологиня згадує побутову сцену на касі: одна жінка сказала знайомій, що їй постійно бракує грошей, а та відповіла, що це через велику кількість кредитів, і додала сміх.
Схоже, інформація про кредити була сказана раніше приватно. За мімікою жінки було видно, що їй неприємно. Саме відчуття недоречності часто підказує, що це не просто жарт. Коли чужу вразливість виносять на сміх, це вже пасивно-агресивний акт.
– Фрази на кшталт “міг би й сам здогадатися” або “не хочу тебе образити, але” теж належать до цього?
– Так, це дуже показові приклади. Сюди ж належить і формула “мені незручно це питати, але я спитаю”.
Такі фрази токсичні, однак відповідати на них можна без агресії і без розриву контакту. Наприклад: дякую за щирість, але мені некомфортно говорити на цю тему. Або: я не буду відповідати на це запитання.
У такому випадку людина не нападає у відповідь, а захищає свої кордони.
Агресор і жертва мають різні моделі поведінки
– Чому люди переходять до пасивної агресії?
– Найчастіше за цим стоїть накопичена злість. Людина може злитися не на того, хто опинився поруч саме зараз. Її міг роздратувати начальник, подруга, чоловік удома чи діти. Злість накопичується, не проговорюється, а потім вихлюпується на когось іншого.
Окремий пласт пов’язаний з умовами життя і війною. Багато злості неможливо спрямувати на справжніх адресатів, бо неможливо прийти й висловити все тим, хто спричиняє страждання. Навіть написати туди не можна. Тому емоції залишаються всередині.
Чимало агресії, і відкритої, і пасивної, нині видно у соцмережах. Люди залишають злі, уїдливі коментарі. Формально це звучить відкрито, але написати завжди легше, ніж сказати людині те саме в очі.
Важливо вчитися випускати емоції так, щоб не травмувати інших. У соцмережах часто трапляється, що під хвилю пасивної агресії потрапляє одна людина, на яку спрямовується все накопичене. Добрим виходом це бути не може.
– Хто частіше схильний до такої поведінки?
– Мирослава Третяк згадує типологію психоаналітикині Ненсі Мак-Вільямс. Вона описує 10 типів особистості за захисними механізмами, емоційними реакціями і сприйняттям себе: антисоціальний, нарцисичний, шизоїдний, параноїдальний, депресивний, мазохістський, обсесивно-компульсивний, істеричний, дисоціативний та межовий.
Частіше до пасивної агресії можуть вдаватися люди, які звикли тримати все в собі. Наприклад, депресивний тип. Про таких людей іноді кажуть, що вони “не від цього світу”. Вони глибоко думають, багато перебувають у собі, а випускати емоції назовні, зокрема злість, їм складно, бо це частина їхнього пристосування до світу.
Ще більше до прихованої агресії може тяжіти шизоїдний тип. Це закриті люди, які значною мірою живуть у внутрішньому світі.
Обсесивний тип також частіше обирає пасивний, а не відкритий спосіб агресії. Для таких людей важливі порядок, чіткість, контроль. Їм властиві перфекціонізм і тривожність, коли щось іде не так. Якщо порушити їхні межі, вони можуть відповісти саме пасивно-агресивно.
Нарцисичний та істероїдний типи частіше можуть конфліктувати відкрито. Натомість мазохістичний тип майже не проявляє агресію назовні, а радше спрямовує її на себе.
Такий поділ залишається умовним, адже в одній людині можуть поєднуватися риси кількох типів. Крім того, велике значення мають виховання і моделі поведінки, засвоєні в дитинстві.
– А хто частіше опиняється в ролі жертви?
– Потрапити під пасивну агресію може будь-хто. Але не кожен залишиться в цій ролі повторно. Нарцисичний тип, наприклад, швидко розпізнає таку поведінку і може її зупинити.
Залежний тип, навпаки, часто здатний багато терпіти, зокрема пасивну агресію. Для таких людей дуже важливі стосунки і підтримка. Через сильну потребу в близькості вони можуть опинятися у співзалежних зв’язках і миритися з агресією.
Ще один тип, який може довго витримувати пасивну агресію, – мазохістичний. У його основі вже є схильність терпіти і страждати.
Прихована агресія не вирішує проблему злості
– Що краще – відкрита агресія чи пасивна?
– Найкраще, за словами психологині, взагалі не переходити до агресії.
Злитися неможливо не завжди, і сама злість є нормальною емоцією. Агресія ж виникає тоді, коли ця злість пригнічена. В одних вона виходить через кулаки, в інших – через постійні приховані уколи. Тому важливо не доводити себе до агресії, а проживати злість на початку.
Кривдять інших переважно люди, у яких злість уже накопичилася. Якщо знаходити для неї екологічний вихід, шкоди можна уникнути.
– Чи буває пасивна агресія корисною?
– Як і будь-яка агресія, вона не є корисною ні для того, хто її проявляє, ні для людей поруч. Прихована агресія може дати короткий ефект: ніби злість “вилилася” і напруга знизилася. Але вона не допомагає опрацювати причину. Спершу людині легшає, а потім знову болить.
Так формується замкнене коло пасивної агресії. У центрі все одно залишається злість, яка може тягнутися не лише з конкретної ситуації, а й з дитинства. Це вже тема для психотерапевтичної роботи.
– Що робити зі злістю, щоб вона не перетворювалася на агресію?
– Найпростіший шлях – говорити. У складний момент можна сказати: я злюся, мені боляче, це порушило мої кордони, мене це дратує, чи можеш ти припинити. Коли емоцію називають, вона усвідомлюється, виходить назовні і не накопичується.
Багатьом людям важко говорити, бо їх учили терпіти. Наче якщо щось злить, це лише їхня проблема і треба просто витримати. Такий підхід неправильний.
Пасивну агресію зупиняє відкрита розмова
– Якщо людина бачить пасивну агресію у близьких стосунках, з чого починати?
– Сам факт, що людина це помітила, вже є першим кроком. Далі важливо проговорити ситуацію з партнером. Цілком можливо, що він або вона своєї поведінки навіть не усвідомлює.
У суспільстві пасивну агресію не всі сприймають серйозно. Не кожен одразу розуміє, що це не ок. Але якщо партнерові важливі почуття і самі стосунки, він має шанс почути.
Говорити краще не звинуваченнями, а “я-повідомленнями”: мені некомфортно, мені боляче, це мене віддаляє.
– А якщо пасивна агресія проявляється мовчанням?
– Ігнорування психологиня називає дуже руйнівним видом пасивної агресії. Зовні може здаватися, що нічого не відбувається, але для іншої людини це схоже на тихе катування. Багато хто пам’ятає, як боляче, коли ігнорують друзі, партнер або навіть батьки в дитинстві.
Про це теж треба говорити. Не обов’язково в сам момент мовчання, бо людина, яка ігнорує, часто взагалі не готова до діалогу. Краще повернутися до теми пізніше, коли партнер уже “вийшов зі своєї печери”.
Іноді пауза справді потрібна. Це нормально. У такій ситуації можна прямо запитати: тобі треба помовчати? Просто скажи, щоб я розуміла або розумів.
Коли людина прямо говорить: мені зараз важко говорити, мені потрібна пауза, – це вже не пасивна агресія.
– Чи можна протидіяти пасивній агресії ігноруванням того, хто сам поводиться агресивно?
Відповідати тим самим не варто. Це також буде агресія, лише в іншій формі.
Набагато продуктивніше залишатися в контакті.
Наприклад, можна сказати: бачу, що ситуація напружена, тобі зараз треба помовчати, мені теж не завадить пауза. Якщо захочеш поговорити – я готова або готовий. Після цього можна зайнятися своїми справами.
Це не ігнорування і не помста. Водночас така реакція забирає простір для маніпуляції на кшталт “мовчу, щоб за мною побігали”.
– Якщо близька людина постійно спілкується пасивно-агресивно, а розмови про дискомфорт не працюють, чи означає це кінець стосунків?
– Універсально правильної відповіді немає. Людина має чесно зрозуміти, що для неї прийнятно, а що вже ні, що вона здатна витримати, а де межа пройдена.
Іноді пасивна агресія ніби проходить повз людину, і вона навіть може з цього сміятися. Хоча це не робить поведінку здоровою. Для когось іншого такі слова чи мовчання настільки болючі, що з ними неможливо змиритися.
Буває, люди роками спілкуються саме так і вважають це нормою. Психологиня не називає таку атмосферу здоровою, але наголошує: важливо, чи людям у цьому добре. Якщо обом добре, вони можуть нічого не змінювати. Якщо ж є страждання, потрібні зміни.
– Як реагувати, якщо пасивна агресія йде від випадкової людини, наприклад у черзі?
– У черзі навряд чи доречно з’ясовувати стосунки або довго говорити про почуття. Найкраще відповідати конструктивно і не приймати слова чи дії незнайомої людини як особисту образу.
Психологиня навела приклад із поліклініки. Жінка мовчки стала перед нею у черзі, не попросивши дозволу пройти. Позаду ще було близько десяти людей. Мирослава Третяк відчула дискомфорт і запитала, чи може чимось допомогти. Жінка сказала, що їй треба до лікаря. Тоді психологиня уточнила, чи та хоче попросити пропустити її. Після відповіді “так” вона погодилася. Комунікація відбулася без сварки.
– Це було способом навчити людину нормально просити?
– Багатьом справді важко просити. Але чи стане ситуація уроком, залежить уже від самої людини. Завдання психологині було не придушити власну злість. Якби вона змовчала, то, ймовірно, ще довго переповідала б цю історію, обурюючись нахабством. Натомість вона сказала про дискомфорт прямо. Тон був суворий, але не жовчний.
У мережі можливі різні варіанти: можна відповісти, а можна ні. Іноді є сенс коротко відреагувати на факти без виправдань. Або подякувати за думку: дякую, що написали, я вас почула.
– Але фраза “я вас почула” сама по собі не звучить пасивно-агресивно?
– Усе залежить від посилу. Якщо людина конструктивно не погоджується і пише про це, відповідь “дякую за вашу думку, я вас почула” може бути способом підтримати контакт. Після цього можна почати дискусію або залишити розмову на цьому.
Якщо ж у повідомленні є образи, знецінення чи прискіпування, тоді така фраза справді може звучати як відштовхування.
– Якщо подальша комунікація неважлива, чи можна відповісти на пасивну агресію так само, щоб захиститися?
– На думку психологині, пасивна агресія у відповідь не допомагає зберегти гідність. Вона може дати коротке відчуття емоційного виплеску, але створює замкнений ланцюжок образ.
– А що робити, якщо людина усвідомила, що пасивно агресує сама?
– Усвідомлення – це вже більша частина роботи. Рецепт залишається тим самим: залишатися в контакті.
Можна прямо попереджати друзів або партнера: у мене таке буває, я можу ігнорувати або жартувати пасивно-агресивно. Якщо помітиш це, зупини мене, не терпи. Я працюю над цим, але мені ще складно.
Одразу припинити таку поведінку навряд чи вийде. Пасивна агресія могла проростати з дитинства і бути єдиним доступним способом хоч якось себе захистити. Вона не зникає миттєво. Але усвідомлена людина бачить свої слабкі місця і працює з ними.
У будь-якому разі завжди залишається просте людське вибачення. Неможливо прожити життя і нікого не зачепити. Зрілість не в тому, щоб бути ідеальним, а в тому, щоб визнавати свої слабкі сторони.
