Війна змусила Європейський Союз переглянути власні підходи до розширення, а Україну – шукати рішення, яких раніше не існувало. Мільйони внутрішньо переміщених осіб, тривала окупація та масові порушення прав людини поступово стають частиною переговорного процесу про членство в ЄС, хоча чіткої формули досі немає.
Політика розширення Євросоюзу зазвичай ґрунтується на усталених правилах і критеріях. Але повномасштабна агресія Росії проти України створила безпрецедентну ситуацію: країна-кандидат веде переговори, не контролюючи частину своєї території та маючи мільйони громадян, вимушених покинути домівки.
У Брюсселі визнають, що готової “інструкції” для такого випадку не існує. ЄС одночасно намагається врахувати інтереси людей, які найбільше постраждали від війни, і не перетворити гуманітарні теми на інструмент політичного тиску або блокування переговорів.
Питання внутрішнього переміщення та окупації не закріплені окремим розділом у переговорній рамці України. Формально вона ідентична рамкам інших країн-кандидатів – Північної Македонії, Албанії чи Молдови. Втім, це не означає, що проблеми ВПО та мешканців тимчасово окупованих територій залишаються поза увагою.
Права ВПО і окупація у переговорній рамці
Найближчими до цих тем є розділи 23 “Судова влада та фундаментальні права” і 24 “Юстиція, свобода, безпека”. Саме в їх межах Єврокомісія поступово розширює фокус на становище людей, які постраждали від російської агресії.
У звіті за 2024 рік з’явилися зауваження щодо нестачі фінансування соціальних послуг для ВПО, складнощів із повторною реєстрацією для отримання допомоги та невиконаних зобов’язань із забезпечення житлом. Також ЄС уперше прямо заговорив про необхідність стратегії відновлення влади та реінтеграції населення на тимчасово окупованих територіях.
Звіт 2025 року пішов далі. У ньому акцент зроблено на правах громадян, яких змусили прийняти російське громадянство, передусім дітей, народжених під час окупації. Окремо згадується потреба забезпечити якісну освіту для дітей у прифронтових районах.
Попри це, присутність теми залишається фрагментарною. Навіть масштабна програма Ukraine Facility на 50 млрд євро на 2024–2027 роки охоплює питання ВПО лише частково – через підтримку повернення людей і зміцнення системи соціального захисту, не торкаючись комплексно проблем окупації.
Дорожня карта з верховенства права також має обмежений фокус: соціальні послуги, стратегія з прав людини, інформаційна реінтеграція. За її межами поки залишаються питання люстраційних політик, адміністративного врахування документів, виданих окупаційною владою, та механізмів використання інформації з таких документів.
Експерти наголошують: відкладення цих рішень може обернутися серйозними проблемами вже на пізніших етапах переговорів.
Що показує досвід інших країн
Жодна хвиля розширення ЄС не передбачала окремого “постконфліктного треку”. Водночас війна завжди впливала на переговори опосередковано – через посилення вимог до верховенства права, захисту прав людини, регіональної співпраці та переслідування воєнних злочинів.
Хорватія стала прикладом того, як євроінтеграція може стимулювати перехідне правосуддя. ЄС вимагав не лише формальних судових реформ, а й повноцінної співпраці з Міжнародним кримінальним трибуналом щодо колишньої Югославії та розвитку національного переслідування за воєнні злочини.
У випадку Молдови окремої переговорної рамки для Придністров’я немає, але ця тема постійно присутня у звітах Єврокомісії. Важливо, що тимчасову окупацію регіону в Брюсселі не розглядають як автоматичну перешкоду для членства.
Кіпр залишається єдиною державою, яка вступила до ЄС, не контролюючи повністю свою територію. Ще у 1999 році Європейська рада наголосила, що політичне врегулювання бажане, але його відсутність не може автоматично заблокувати вступ.
Досвід Грузії показує інший підхід: подолання наслідків агресії Росії не виділяли в окремий напрям, а розглядали як частину належного врядування. ЄС відстежував доступ ВПО до житла і соціальних послуг та захист прав людей, які залишилися в окупованих регіонах.
Звідси ключовий висновок для України – створення спеціального переговорного треку щодо наслідків агресії недоцільне. Але не меншою помилкою було б відкласти ці питання на невизначене “після перемоги”.
Три кроки для інтеграції проблеми
Аналітики Центру прав людини ZMINA пропонують три практичні інструменти, які дозволяють системно включити питання окупації та внутрішнього переміщення до переговорів із ЄС без політичних ризиків.
- Системно закріпити пріоритети захисту прав ВПО та мешканців ТОТ у Дорожній карті з верховенства права та у внутрішніх державних політиках, визначивши чіткі орієнтири прогресу.
- Прив’язати ці документи до глобальних інструментів ЄС у сфері прав людини, демократії та перехідного правосуддя, що дозволить об’єктивно оцінювати ситуацію без окремого переговорного треку.
- Створити постійну платформу “EU – UA Права людини” для інституційного діалогу між українськими правозахисниками, омбудсманом і структурами ЄС.
Очікується, що така платформа забезпечить регулярне інформування європейських партнерів про реальний стан дотримання прав людини та допоможе формувати спільні рішення без політизації теми.
У підсумку євроінтеграція для України виходить далеко за межі технічного узгодження законодавства. Це інструмент внутрішньої трансформації країни в умовах війни.
Тимчасова окупація не блокує членства автоматично. Але те, як Україна вже зараз вибудує механізми захисту прав своїх громадян, безпосередньо впливатиме і на темп переговорів, і на рівень довіри з боку Європейського Союзу.
