Науковці отримали найдавніші наразі докази інфікування людини герпесвірусом – їхній вік сягає приблизно 2,5 тисячі років. Міжнародна команда реконструювала геноми патогену з давніх людських останків і змогла простежити історію герпесвірусів у Європі від VIII – VI століть до нашої ери і до сьогодні.
Результати дослідження опублікували в журналі Science Advances. Автори роботи проаналізували майже чотири тисячі зразків людських скелетів, знайдених по всій Європі, щоб відстежити еволюційні шляхи двох поширених типів – HHV-6A та HHV-6B.
Вірусів багато, але людей регулярно інфікують одиниці
Науці відомо понад 100 герпесвірусів, однак лише дев’ять із них регулярно інфікують людей і мають високу ймовірність передачі. Найпоширенішими вважають саме HHV-6A та HHV-6B.
За підрахунками дослідників, HHV-6B інфікує близько 90% дітей і часто супроводжується лихоманкою, діареєю та рожевим висипом. Як і близький “родич” HHV-6A, цей вірус зазвичай викликає легку хворобу, а потім переходить у “сплячий” режим і залишається в організмі людини на все життя.
Попри нинішню поширеність, ідентифікували ці типи герпесвірусів відносно нещодавно – лише у 1980-х роках. Тепер давня ДНК дала можливість зазирнути значно глибше в минуле.
Чому сліди герпесу так важко знайти в давній ДНК
Команда шукала вірусні послідовності у стародавніх зразках, але такий пошук має свою пастку: далеко не кожен випадок інфікування залишає “читабельний” слід у кістках через тисячоліття.
“Хоча HHV-6 інфікує майже 90% людської популяції в певний момент їхнього життя, лише близько 1% переносять вірус, успадкований від батьків, у всіх клітинах свого тіла. Саме цей 1% випадків ми з найбільшою ймовірністю можемо ідентифікувати за допомогою давньої ДНК, що значно ускладнює пошук вірусних послідовностей”, – пояснила провідна дослідниця еволюційної антропології Віденського університету Меріам Гуелліл.
Попри складність, науковцям вдалося реконструювати 11 стародавніх геномів герпесвірусу. Найдавніший з них отримали з решток молодої дівчини, знайденої на півдні Італії. Вона жила в залізну добу – орієнтовно між 1100 та 600 роками до нашої ери.
Другий найдавніший геном виявили на кістках чоловіка, похованого на території сучасної Росії – у Республіці Комі. Датування цього поховання – між I та VI століттями нашої ери.
Де знайшли HHV-6A і HHV-6B та що це означає
Поширені сьогодні типи патогенів виявили у середньовічних останках з Англії, Бельгії та Естонії. HHV-6B також зафіксували на рештках людей з археологічних пам’яток в Італії та Росії.
Серед носіїв були люди із селянських поселень, а також представники громад мисливців-збирачів. Дослідники трактують це як ознаку того, що віруси циркулювали широко – в різних суспільствах і культурах.
Автори звернули увагу на окремі випадки в Англії: кілька людей були носіями HHV-6B, причому патоген був інтегрованим у їхню ДНК. Тобто йшлося про успадкування вірусу від батьків, а не про інфікування протягом життя.
Це, за висновком науковців, демонструє еволюцію вірусу і людини на рівні ДНК протягом дуже тривалого часу.
“Сучасні генетичні дані свідчать про те, що HHV-6, можливо, еволюціонував разом з людьми з моменту нашої міграції з Африки. Ці стародавні геноми тепер надають перший конкретний доказ їхньої присутності в глибокому минулому людства”, – додала Меріам Гуелліл.
У підсумку дослідники заявляють, що тепер еволюційний шлях цих вірусів можна простежити по Європі на проміжку понад 2500 років – від геномів, датованих VIII – VI століттями до нашої ери, і до сучасності.
“На основі наших даних еволюцію вірусів тепер можна простежити протягом понад 2500 років по всій Європі, використовуючи геноми з VIII – VI століть до нашої ери і до сьогодні”, – підсумувала науковиця.
Раніше також повідомлялося, скільки часу людина з герпесом може заражати інших.
