Культура

Голос війни у мистецтві: як ветерани знаходять шлях до суспільства

Голос війни у мистецтві: як ветерани знаходять шлях до суспільства

Від початку повномасштабного вторгнення в Україні дедалі активніше виникають громадські ініціативи, покликані підтримати ветеранів. Було зрозуміло: держава, зосереджена на фронті, не здатна швидко задовольнити всі потреби тих, хто повернувся з війни чи втратив здоров’я.

Минуло вже понад три роки, та навіть сьогодні суспільство не знає точної кількості ветеранів. За офіційними даними, статус ветерана нині мають понад 1,2 мільйона українців. Прогнози ж вказують, що після завершення війни ця цифра може зрости до 6 мільйонів. У країні, де, за прогнозами ООН, населення може скоротитися до 15 мільйонів до 2100 року, кожен третій або четвертий українець стане ветераном. Це виклик, що визначатиме майбутнє нації.

Голос війни у мистецтві: як ветерани знаходять шлях до суспільства

Я сам — військовий із Запоріжжя — добре знаю, що навіть під час бойових чергувань трапляються моменти важких думок. Тоді мене рятувала музика. Згодом я зрозумів: потреба у відраді є у багатьох побратимів. Так ми з митцями, театралами та культурними діячами створили Мистецький центр ветеранів.

Спершу це були неформальні зібрання з музичними інструментами. Ми грали не завжди професійно, але вкладали у кожну ноту щось більше, ніж академізм. Під час репетицій з’ясувалося, що багато військових пишуть власні вірші — у бліндажах, після втрати друзів чи про кохання, яке чекає в тилу. Ці тексти ставали піснями, і вони були надзвичайно важливими для авторів, бо дарували відчуття почутого голосу.

Сьогодні ми готуємо повноцінний альбом з піснями ветеранів. Це буде майже документальна історія у музиці, де кожна композиція — свідчення пережитого.

Голос війни у мистецтві: як ветерани знаходять шлях до суспільства

У Запоріжжі ми також реалізували виставкові проєкти. Серед них:

  • «Земля» Валерія Пузіка, військового та митця. Крім вернісажу, ми організували перформативне читання уривка з його п’єси, щоб глядач міг відчути сенси не лише візуально, а й тілом і голосом.
  • Фотовиставка Ігоря «Африки» Климовича «Люди, заради яких помирають». Світлини офіцера, що загинув у серпні 2025 року на Харківщині, стали щирим і болісним відображенням війни без прикрас. Перформанс відкриття, створений разом із театром Дім актора, переніс присутніх від бурі боротьби до печалі втрати, яка несе в собі цінність життя.

Зараз до виходу готується доку-вистава «НЕСКОРЕНІ», заснована на роздумах і текстах військових запорізького напрямку. У ній беруть участь як військові, так і цивільні. Це приклад співпраці людей з різних світів, яким непросто порозумітися, але надзвичайно важливо — заради спільного мирного життя. Тут мистецтво не «для галочки», а спосіб говорити про війну й життя. Адже прямо озвучити свою травму ветерану важко, але через пісню чи монолог на сцені — можливо. Це форма колективної терапії, яку ми творимо разом.

Ми не єдині, хто переконався: мистецтво — потужний інструмент відновлення. У Канаді постановка Contact!Unload довела, що участь у виставі допомагає ветеранам і цивільним краще зрозуміти одне одного. У США програма Creative Forces застосовує арттерапію, що знижує симптоми ПТСР і допомагає уникнути соціальної ізоляції. У країнах Європи поетичні та музичні майстерні стають невід’ємною частиною реабілітації.

Голос війни у мистецтві: як ветерани знаходять шлях до суспільства

Україна також має унікальний досвід, хоч і болючий. Тому рух у мистецтві, спорті чи будь-якому хобі має бути не випадковою ініціативою, а best practice, задокументованою і відтворюваною. Досвід Мистецького центру ветеранів підтверджує: творчість військових — це не разові акції, а стала традиція. Це модель, яку можна масштабувати у громадах по всій країні і навіть поширювати за кордоном.

Важливо, що йдеться не лише про державу чи культурний сектор. Бізнес також повинен бути залученим. Роботодавці часто зосереджуються лише на інтеграції ветерана в робочий процес. Але справжнє повернення можливе тільки тоді, коли поруч є простір для дозвілля, творчості й відвертої розмови. Тому діалог між громадським сектором і компаніями має бути постійним і глибоким.

У результаті ми всі стаємо співвідповідальними за процес повернення ветеранів у суспільство. Або навіть інакше — суспільство повинне інтегруватися у досвід ветеранів. Від робочих буднів до можливості говорити про пережите — кожен аспект має значення. І тут мистецтво стає одним із ключових інструментів трансформації. Адже за статистикою цей процес неминучий: повноцінна інтеграція ветеранів має стати нашою новою нормою.

Сергій Собержанський, військовослужбовець, співзасновник та лідер Мистецького центру ветеранів спеціально для УП.Культура.

Поділитися:
Показати коментарі (0)
Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *