У разі дострокових виборів у Франції партія Марін Ле Пен “Національне об’єднання” може отримати більшість у парламенті та сформувати власний уряд. Такий сценарій шокує як українців, так і значну частину французького суспільства.
Створений Жан-Марі Ле Пеном у 1972 році “Національний фронт” виріс на ґрунті католицького традиціоналізму, крайнього євроскептицизму та ностальгії за колоніальною величчю Франції. Довгі роки партію вважали політичним маргіналом і спадкоємцем петенівської зради часів Другої світової війни. Проте економічні кризи й розчарування у класичній політиці дозволили руху поступово змінити риторику та здобути нову підтримку.
У 1990-х і 2000-х зростання міграційних страхів і антиелітних настроїв допомогло ультраправим закріпитися. Спочатку партія виступала як антикомуністичний бастіон, проте після розпаду СРСР головним ворогом у риториці стали США, а справжнім переломним моментом стала інтервенція НАТО в Косово у 1999 році. Саме тоді Москва почала виглядати для Ле Пен і його соратників природним союзником проти “американського диктату”.
На початку 2000-х Жан-Марі Ле Пен відкрито симпатизував Путіну та іншим авторитарним лідерам, а російська війна в Чечні подавалася ним як “боротьба з тероризмом”. Україну в риториці ультраправих зображали буферною територією, якою нібито маніпулює Захід. Уже тоді партія виправдовувала “регіональні інтереси” Москви.
У 2014 році, після анексії Криму, “Національний фронт” отримав кредит у розмірі 9,4 млн євро від First Czech-Russian Bank. Угода була укладена, коли більшість ЄС готувала санкції проти Росії. Позика закріпила фінансову залежність партії від Кремля. Згодом банк збанкрутував, а борг опинився в руках компанії “Авіазапчасть”, що співпрацює з російським оборонним сектором. Станом на 2025 рік кредит не погашений повністю, а виплати здійснюються зі значними затримками.
Проросійська риторика Ле Пен яскраво проявилася під час президентської кампанії 2017 року. Кремль забезпечив партії інформаційну підтримку через RT і Sputnik, а візит Ле Пен до Путіна у Москві став ключовим символічним жестом. Тоді ж пролунали перші серйозні застереження щодо втручання Росії у французькі вибори та використання кібератак проти штабу Макрона.
Навіть після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Ле Пен не назвала Путіна агресором. Хоча її штаб вилучив із публікації агітаційні матеріали з фото рукостискання з президентом РФ, сама вона продовжувала говорити про “провокації НАТО” та закликала Францію залишатися нейтральною. Депутати її партії регулярно утримувалися від голосування щодо резолюцій на підтримку України та виступали проти санкцій на російський газ.
Новий лідер “Нацоб’єднання” Жордан Барделла намагається пом’якшити імідж партії. Він визнає “мужність українців” і говорить про гуманітарну підтримку, однак категорично відмовляється від постачання далекобійної зброї Україні. Партія систематично утримується під час ключових голосувань щодо українсько-французької безпекової угоди чи спрямування заморожених російських активів на відбудову України.
Попри спроби дистанціюватися від Кремля, багато впливових діячів партії залишаються проросійськими. Депутат Європарламенту Тьєррі Маріані постійно з’являється на російських медіаплатформах, а Валеран де Сент-Жюст, який вів переговори щодо кредиту 2014 року, критикує санкції. Опитування Fondation Jean-Jaurès засвідчили: виборці “Нацоб’єднання” у кілька разів частіше покладають провину за війну на НАТО і навіть вважають Путіна захисником “традиційних цінностей”.
У січні 2025 року Емманюель Макрон прямо звинуватив Ле Пен у тому, що її партія досі має “фінансову пуповину з Кремлем”. Вона у відповідь покинула засідання Національної асамблеї. Однак реальність залишається незмінною: Франція, як ядерна держава і ключовий член ЄС, може під керівництвом Барделла різко знизити підтримку України, заблокувати санкції та послабити європейську єдність – і все це під прикриттям політики “нейтралітету”.
