Домашні улюбленці часто сприймаються як емоційна опора для дитини, але новий аналіз даних показав менш очевидну картину. Дослідники, які простежили розвиток дітей від народження до 6 – 7 років, дійшли висновку: найкращі показники психічного здоров’я мали ті, хто взагалі не жив із тваринами.
Команда науковців використала масив даних проєкту Infancia y Medio Ambiente і вивчила, як на ментальний стан впливає життя поруч із домашніми улюбленцями. Спостереження охоплювало період від вагітності матері до раннього шкільного віку дитини та поєднувало анкетування, клінічні обстеження і заміри показників навколишнього середовища.
У вибірці було близько 1900 іспанських родин із різних регіонів. Понад половина учасників – 52,3% – мали досвід співжиття з тваринами: собаками, котами, птахами, хом’яками, кроликами, черепахами або рибками.
Пояснюючи, чому домашні улюбленці загалом вважаються корисними для малечі, дослідники нагадують про роль прив’язаності – емоційного зв’язку, який дає дитині відчуття безпеки та комфорту. Частково така прив’язаність може формуватися і з твариною, а попередні роботи описували можливі позитивні наслідки для розвитку.
- допомога дитині заспокоюватися та опановувати себе
- формування відповідальності і співчуття
- відчуття безпеки, коли поруч немає дорослих
Однак у цьому аналізі загальна картина виявилася іншою. Під час оцінювання зв’язку між наявністю тварин і психічним здоров’ям найкращі показники були у дітей, які ніколи не мали домашніх улюбленців. Деякі тенденції, хоча й статистично незначущі, вказували на трохи гірші результати у дітей, які постійно жили з тваринами.
Найвищі ризики дослідники побачили у групі, де контакт із домашніми улюбленцями був періодичним. Особливо чітко цей зв’язок проявлявся у випадку котів.
Щоб перевірити, чи не спотворюють висновки зовнішні чинники, науковці виконали додатковий аналіз і врахували соціальний статус сімей, стать і вік дітей та особливості вибірки. Після цих уточнень вони не виявили різниці між дітьми, які ніколи не жили з тваринами, і тими, хто мав їх постійно або періодично.
Як можна пояснити результати?
Найцікавіший висновок стосувався конкретного віку і конкретної тварини: наявність кота у 4 – 5 років була пов’язана з більшою кількістю проблем психічного здоров’я. Натомість постійна присутність інших улюбленців – хом’яків, кроликів, черепах або риб – виглядала як своєрідний захисний фактор.
Одне з можливих пояснень – у ранньому дитинстві емоційні зв’язки ще можуть бути недостатньо сформованими, тому сама присутність тварини не обов’язково матиме відчутний ефект. Дослідники також допускають вплив чинників, які не були враховані в дослідженні.
Окремо науковці звертають увагу на особливості взаємодії з котами: через незалежний характер ці тварини іноді обмежують глибину емоційного контакту з дитиною.
Ще один аспект – токсоплазмоз, який частіше пов’язують саме з котами. Інфекція, спричинена паразитом Toxoplasma gondii, може передаватися людям і, за описом у матеріалі, здатна спричиняти поведінкові проблеми та серйозні психічні розлади, зокрема біполярний і шизофренію.
Водночас риби, черепахи чи хом’яки можуть діяти інакше: вони потребують регулярного, але простого догляду, що допомагає дитині розвивати відповідальність, емпатію та самоконтроль.
Дослідження не показало чіткого зв’язку між наявністю деяких тварин – зокрема собак або птахів – і користю чи шкодою для психічного здоров’я дітей. Автори пов’язують це з дуже раннім віком учасників і зазначають, що потрібні додаткові дослідження серед старших дітей.
Також спостерігалася різниця у форматі контакту: діти, які регулярно жили з хом’яками, кроликами, рибами або черепахами, мали кращі результати, ніж ті, хто взаємодіяв із ними лише час від часу. Це може свідчити, що постійний зв’язок для таких тварин корисніший за епізодичний контакт.
Загалом, життя з домашнім улюбленцем може підтримувати розвиток відповідальності та емпатії, але реальний ефект залежить від віку дитини, характеру взаємин і стилю виховання.
