На початку повномасштабної війни сотні українських дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, вивезли з Дніпра до Туреччини в межах благодійного проєкту. Згодом з’ясувалося, що за безпечним відпочинком біля моря стояли системні порушення прав дітей, звинувачення у психологічному, фізичному та сексуальному насильстві, а також вагітності неповнолітніх від повнолітніх турків.
Про це йдеться в розслідуванні журналістів «Слідства.Інфо», фільм до якого представили 28 листопада. Через сім місяців після офіційної перевірки, що зафіксувала порушення, проєкт закрили, дітей повернули в Україну.
Евакуація без участі держави
На другий місяць повномасштабного вторгнення уряд ухвалив документ, який дозволив евакуацію дітей з інтернатів за кордон. До цього вивезенням вихованців таких закладів займалася місцева влада.
З Дніпра за кордон дітей вивозив благодійний фонд «Дитинство без війни», засновником якого є бізнесмен, власник мереж VARUS та EVA Руслан Шостак. На сайті організації цю операцію називають «наймасовішою евакуацією дітей з часів Другої світової війни».
«Ми орендували великих 9 літаків “Боїнг”, які летіли з Румунії. Понад 90 автобусів та 24 вагони поїздів перевозили дітей», – розповів Руслан Шостак журналістам і запевнив, що Туреччина надала гарантії повернення дітей додому, коли безпекова ситуація покращиться.
У березні 2022 року діти разом з вихователями прибули до Анталії. Їх поселили в готелях мережі «Лариса». Окремо жили діти з сімейних форм виховання. На тій самій території мешкали представники фонду та турецький персонал готелів.
Сам Шостак оцінив проєкт приблизно у 10 мільйонів доларів. За його словами, це були кошти фонду, а також пожертви компаній та приватних донорів, переважно пов’язаних з ним та його оточенням.
Погіршення умов і фандрейзинг за участі дітей
Спершу, за спогадами однієї з вихованок, усе виглядало пристойно. Та з часом дітям почали говорити про фінансові проблеми проєкту і можливе його закриття. На цьому тлі різниця в раціоні між персоналом та дітьми ставала дедалі помітнішою.
Одна з дівчат, Катя, розповіла, що працівники готелю та фонду харчувалися краще:
«Ми помічали, що персонал їсть одну їжу, а дітям дають іншу. От, вони, допустимо, їли картоплю з м’ясом, а нам могли дати булгур із пупками», – каже дівчина.
Сім опитаних дітей підтвердили, що їх неодноразово переводили з одного готелю в інший, і з кожним переїздом умови проживання ставали гіршими.
Фонд активно залучав дітей до фандрейзингу. На сторінках проєкту в соцмережах з’являлися численні заклики донатити на підтримку евакуйованих. Амбасадоркою стала співачка Оля Полякова, яка приїжджала до Туреччини з благодійними концертами і публічно просила українців допомагати сиротам.
Діти розповіли журналістам, що їх постійно знімали на камеру, змушували виступати перед дорослими й брати участь у зйомках. У разі відмови, за словами вихованців, їх карали – забирали гаджети, обрізали дозвілля та навіть обмежували їжу, нагадуючи: «Ти в проєкті, за тебе платять гроші».
Зі звіту моніторингової місії, з яким ознайомилися журналісти, випливає, що участь у медійних кампаніях давала дітям привілеї:
«Дітям, які брали участь у таких кампаніях, надавалися преференції у вигляді додаткового харчування, одягу тощо. Дітей, які відмовлялися від участі, карали та обмежували у доступі до розваг», – йдеться у документі делегації.
Також перевірка зафіксувала випадки, коли за небажання зніматися дітей позбавляли планшетів, а отже й доступу до онлайн-освіти.
Руслан Шостак у коментарі розслідувачам заперечив, що когось змушували до зйомок, та стверджував, що діти брали участь у медійних заходах добровільно.
Звинувачення у психологічному та фізичному насильстві
У березні 2024 року до Туреччини прибула українська делегація на чолі з Офісом Уповноваженого з прав людини. До неї увійшли представники центральних органів влади, місцевих адміністрацій Дніпра, турецького Офісу омбудсмена та ЮНІСЕФ. Вони мали перевірити, в яких умовах живуть українські сироти за кордоном.
Звіт за результатами моніторингу, який підписали 11 представників сторін, зафіксував системні порушення прав дітей: психологічне та фізичне насильство, постійний тиск, а також вагітність двох вихованок інтернатів.
Діти розповіли, що їх змушували прибирати готельні номери, а старших зобов’язували доглядати за молодшими та дітьми з інвалідністю. Окремий блок звіту стосувався вихователя Криворізької гімназії №98 Олександра Тітова, щодо якого було найбільше скарг.
«Олександр Тітов здійснює фізичне та психологічне насилля над дітьми. Він також використовував дітей як ресурс для здійснення тиску на інших вихователів, які не хотіли підкорятися створеним ним правилам, через зв’язки з Фондом», – цитують журналісти зміст офіційного звіту.
Сам Тітов у розмові з авторами фільму заперечив, що знущався з вихованців, хоча визнав, що не завжди поводився правильно.
«Я віддав себе цим дітям… Я вперше чую, що діти кажуть, що я їх бив. Щоб я над дітьми знущався – це, вибачте, занадто», – сказав він і додав, що міг допускати «неправильну поведінку».
Підліткові вагітності та позиція вихователів
Моніторинговий візит також задокументував, що дві неповнолітні українки завагітніли від повнолітніх працівників турецького готелю. Самі діти стверджують, що вихователі знали про стосунки з дорослими чоловіками, а подекуди навіть сприяли побаченням.
17-річна Ілона розповіла, що її регулярно відпускали до 21-річного турка на ім’я Саліх, інколи разом з вихователькою:
«Так, вона відпускала і брала мене. І ми їздили гуляти, я і Саліх, і Діана Сергіївна, ми їздили гуляти в інше місто. Ми їли морозиво, бургери, на пляж вона мене забирала на тихій годині… Та всі вихователі знали, вони здогадувалися і знали, що ми спілкуємося і що в нас серйозніші стосунки», – розповіла дівчина.
Чоловік підтвердив журналістам, що мав стосунки з українською підліткою, і заявив, що пара нібито свідомо хотіла дитину. Ілона ж каже, що вагітність стала для неї несподіванкою і спричинила істерики.
Інша вихованка, 15-річна Настя, спочатку приховувала вагітність від вихователів, бо боялася покарання. Згодом, за її словами, про це дізналися дорослі, а Олександр Тітов начебто погрожував примусовим абортом.
Директорка інтернату «Горлиця», де навчалася Ілона, Світлана Либідь вважає, що педагоги працювали належним чином і відповідальність поклала на саму дівчину.
«Не було ніяких моментів, коли мої педагоги порушували, не виконували свої зобов’язання. Ну, обставини не від нас залежать. Ця дівчинка вийшла з асоціальної сім’ї. Ну як, як воно вже в кожній клітиночці, в крові цих діточок закладено отакий спосіб життя», – сказала вона.
Після виявлення вагітності обох дівчат відправили назад в Україну. Їх влаштували до закладів професійної освіти, де вони почали жити самостійно. Настя вперше звернулася до лікаря вже на сьомому місяці вагітності.
Журналісти стверджують, що після повернення до України ані представники фонду, ані колишні вихователі не підтримували з вагітними дівчатами системного контакту. Обидві народжували без участі людей, які опікувалися ними в Туреччині.
Руслан Шостак заявив, що про ці вагітності не знав.
«Я не знаю, не можу за це відповідати», – сказав бізнесмен і додав, що фонд, на його думку, вибудував багаторівневу систему безпеки.
За його словами, організатори намагалися убезпечити дітей від зовнішніх загроз та внутрішніх конфліктів, але «коли дуже багато дітей разом, можливо щось і стається».
Закриття проєкту, нагороди та спроби «антикризового» менеджменту
Через сім місяців після моніторингової перевірки проєкт евакуації дітей до Туреччини завершили. Вихованців інтернатів повернули в Україну, значну частину влаштували у сімейні форми виховання, старші вступили до закладів професійної освіти.
Руслан Шостак наполягає, що рішення про закриття не пов’язане з висновками моніторингової місії.
«По-перше, діти не можуть знаходитись весь час в готельних умовах. Це дійсно проблема і потрібно вирішувати її інакше. Для цього повинна долучитись держава. По-друге, ну, це ж мої гроші і держава взагалі не допомагала нам жодною копійкою. І не планувала допомагати», – пояснив він.
Після візиту делегації українські правоохоронці відкрили кримінальне провадження за фактом неналежного виконання обов’язків щодо охорони життя та здоров’я дітей. Згодом справу закрили через брак доказів, повідомляють журналісти.
Єдиним вихователем, якого реально покарали, став Олександр Тітов – його понизили до посади вчителя фізкультури. Директорка інтернату Світлана Либідь у коментарі зазначила:
«Скажіть, як я можу карати людину, яка протягом доби мало відпочивала… дітки хворі, потребували допомоги».
Попри виявлені порушення, за організацію евакуації дітей за кордон Руслан Шостак отримав державну нагороду – «Орден за заслуги III ступеня». Підприємець заявляє, що не вважає себе чи фонд відповідальними за те, що сталося з дітьми під час перебування в Туреччині.
Журналісти також оприлюднили документ під назвою «План дій», який фонд «Дитинство без війни» начебто підготував як антикризову стратегію напередодні виходу розслідування. У ньому, за даними «Слідства.Інфо», ішлося про кроки з нейтралізації можливих репутаційних наслідків. Частину з описаних заходів, як стверджують журналісти, фонд справді реалізував.
У самій організації пояснили, що цей план розробили через «упередженість» медіа та побоювання, що «факти можуть перекрутити», тому й вирішили підготувати стратегію захисту репутації проєкту.
Тиск на журналістів та відкриті запитання
Прем’єра фільму відбулася на тлі емоційної реакції з боку прихильників фонду. Журналіст Андрій Яніцький розповів, що під час показу були спроби «контратакувати» авторів розслідування. Керівниця «Слідства.Інфо» Анна Бабінець назвала те, що відбувалося у залі, «потворним карнавалом».
«Вважаю це шкідливим у першу чергу для самого Фонду та пана Руслана. Атаки на журналістів ще ніколи нікому не допомагали», – підсумував Яніцький.
Історія евакуації сиріт з Дніпра до Туреччини, яка починалася як масштабний благодійний проєкт, залишила по собі низку відкритих запитань – від реальної відповідальності конкретних посадовців до того, як держава контролює безпеку найуразливіших дітей, коли їхнє життя та доля опиняються в руках приватних ініціатив.
