Українська держава стрімко втрачає свій головний мобілізаційний та демографічний ресурс через багаторічну імітацію урядових програм. Поки профільні чиновники звітують про успіхи, незалежні аналітики фіксують тотальну аполітичність та ізоляцію покоління, що народилося за часів Ющенка й Януковича. Весною 2014 року ці люди лише ходили до початкової школи чи дитячих садків. Сьогодні ж, на дванадцятому році війни, чверть із них перебуває на роздоріжжі, взагалі не знаючи, чи варто пов’язувати власне майбутнє з Україною.
Гучні щорічні слухання в профільному Комітеті Верховної Ради традиційно проігнорували великі всеукраїнські медіа. Подія відбулася тридцятого квітня.
Офіційне засідання під назвою “Становище молоді в Україні: виклики та адаптація в умовах воєнного стану” очолив Андрій Кожем’якін. У залі був присутній міністр Матвій Бідний. Також туди запросили представників численних молодіжних рухів. Проте реальної дискусії щодо національного виживання країни не вийшло. Більшість запрошених активістів просто хвалили керівництво міністерства або за звичкою розповідали присутнім виключно про власні досягнення. Робота звелася до бюрократичних формальностей.
Справжньою сенсацією заходу стала презентація першого в історії слухань незалежного репрезентативного соціологічного дослідження. Оприлюднені цифри виявилися далеко не такими солодкими, як державні доповіді чиновників. Дослідницьку роботу провели фахівці Харківського інституту соціальних досліджень. Замовником виступило Національне українське молодіжне об’єднання (НУМО), яке об’єднує найбільші організації країни. Організатори подякували народним обранцям за надану трибуну, хоча ґрунтовного обговорення суті виявлених проблем урядовці знову уникли.
Експерти опитали понад дві тисячі респондентів віком від 18 до 26 років у тринадцяти регіонах. Анкети заповнювали з грудня 2025-го по січень 2026 року під час ударів по енергетиці. Статистична похибка склала лише 2.2%.
Крах державної політики та реальні цифри соціологів
Оприлюднена соціологами статистика демонструє катастрофічний рівень відчуженості молодих людей від сучасних суспільно-політичних процесів:
- Майже 90% опитаних ніяк не пов’язані з Силами оборони через своїх близьких, і лише 11% походять із родин військових.
- Близько 77% хлопців та дівчат взагалі не належать до жодних громадських, релігійних чи політичних інституцій країни.
- Понад 53% молодих громадян впевнені, що абсолютно не мають важелів впливу на ухвалення рішень органами влади.
- Лише біля 3% молоді обирають громадську активність як регулярний варіант проведення власного вільного часу.
- Близько 47% опитаних не знають про існування молодіжних хабів і взагалі не планують коли-небудь їх відвідувати.
Громади повністю програють боротьбу за підростаюче покоління, не створюючи елементарних умов для здорового розвитку. Через відсутність спеціалізованих центрів 56% молоді збирається у парках, а 47% — у ТРЦ. На зупинках громадського транспорту проводять час 10% опитаних. Одеська команда НУМО під час польових досліджень зафіксувала шокуючий факт. В одній із громад єдиним доступним місцем для зустрічей підлітків став цвинтар, де є столики й лавки.
Дозвілля українців воєнного часу має переважно розважальний або суто пасивний характер. Самоізоляцію посилила тривала онлайн-освіта через епідемію та постійні обстріли. Найпопулярнішим заняттям виявилося прослуховування музики, яке обрали 46% опитаних. Фільми дивляться 40% громадян, а соцмережі читають 35%. Книжками цікавляться лише 26% респондентів. На спільних зустрічах 40% молоді просто проводять час разом, а 39% — відвідують заклади харчування.
Культурні та активні формати відпочинку суттєво відстають від пасивного проведення вільного часу. Поїздки на природу обирають 24%, спорт — 19%, відеоігри — 16%, а концерти — 13%. Попри кризу, соцмережі стали для молоді інструментом виживання. Там шукають місцеві новини (32%), дані про політику (22%), тривоги (19%) та волонтерство (17%). Розваги в мережі цікавлять 26% опитаних. Загалом 39% молоді не входять до жодних тематичних інтернет-спільнот.
Водночас фінансове становище змушує молодих людей масово відмовлятися від класичної вищої освіти. Стабільну роботу мають 47% опитаних, а часткову зайнятість — 15%. При цьому 72% впевнені, що практичні навички набагато важливіші за офіційний диплом. Пріоритетом університети вважають лише 18% респондентів. Найпопулярнішими напрямками саморозвитку стали мови (31%) та ІТ-сфера (22%). Бідність залишається гострою проблемою — 23% витрачають гроші лише на їжу та базові потреби.
Епізодичний патріотизм та загроза масової еміграції
Єдиним світлим плямами в дослідженні соціологів залишаються показники волонтерської допомоги українській армії. Протягом останнього року кожна четверта молода людина (26%) брала участь у підтримці Сил оборони України. Найпопулярнішими формами допомоги стали фінансові збори на фронт (28%) та плетіння маскувальних сіток (14%). Близько 16% респондентів мають успішний досвід самостійної організації різноманітних проєктів. Але ця активність є епізодичною, а не системною.
Держава абсолютно неспроможна масштабувати цей патріотичний порив і перетворити його на постійний рух. Лише 6% українців є членами якихось офіційних структур, тоді як у країнах ЄС цей показник сягає половини. У більшості громад України досі немає жодної діючої молодіжної організації. Лише 11% опитаних знають про наявність спеціальних публічних просторів у себе вдома. Через такий вакуум 20% молоді хочуть поїхати з громад, а 9% прагнуть емігрувати з країни якнайшвидше.
У підсумку маємо тривожну картину глибокої демографічної кризи, спровокованої неефективністю чиновників у запіллі.
Близько 26% опитаних громадян досі не визначилися, де саме вони хочуть будувати своє подальше життя. Поки що 20% опитаних точно не планують переїзд, а 23% обрали варіант “радше ні”. Якщо влада не припинить імітацію молодіжної політики, країна втратить це покоління остаточно. Боротьба за майбутнє держави програється через банальну відсутність системної роботи на місцях.
