Арктичний спокій Норвегії опинився під загрозою через геополітичні апетити Вашингтона. Плани Дональда Трампа щодо Гренландії викликали занепокоєння не лише в Копенгагені, а й в Осло, де дедалі частіше замислюються про долю Шпіцбергену. На тлі цих тривог Ісландія вже зробила перший крок, оголосивши референдум про відновлення переговорів з Брюсселем, що автоматично поставило норвезьку владу у складне становище.
Країна фьордів має тривалу історію відмов ЄС: народ двічі, у 1972 та 1994 роках, сказав «ні» повноправному членству. Проте сьогодні старі аргументи стикаються з новою реальністю, і в політичних кулуарах Осло знову залунали голоси про переваги євроінтеграції. Хоча офіційний референдум поки не на порядку денному, ігнорувати ці дискусії стає дедалі важче.
Опозиційна Консервативна партія на чолі з Іне Еріксен Сьорейде вже відкрито закликає подати нову заявку на вступ. Це викликало неабиякий інтерес у Брюсселі, де гіпотетичне «північне розширення» сприймають позитивно, запевняючи, що це не сповільнить шлях України до ЄС.
Щоб зрозуміти, чи має ця ідея реальні шанси на життя, варто проаналізувати витоки раптового єврооптимізму та рівень підтримки серед норвезького суспільства.
Специфіка норвезького компромісу та економічні страхи
Історично норвежці були непохитними у своєму бажанні триматися осторонь Брюсселя. У 1972 році проти вступу виступили 53,5% громадян, що призвело до підписання угоди про вільну торгівлю. Через два десятиліття історія повторилася: у 1994 році, попри рекордну явку, 52,2% виборців знову відхилили пропозицію.
Поразку прихильників ЄС тоді пояснювали наявністю угоди про Європейську економічну зону (ЄЕЗ). Цей формат став своєрідним «національним компромісом» – Норвегія отримала доступ до європейського ринку, не стаючи частиною політичного блоку.
Довгий час повноцінних дебатів просто не існувало, і навіть зараз мова йде скоріше про доцільність початку самої дискусії, аніж про конкретні кроки. Більшість населення досі побоюється, що членство в ЄС поставить під загрозу контроль над енергетичними ресурсами країни.
Проте геополітика диктує свої умови. Після 2022 року та початку великої війни в Україні розрив між таборами прихильників та противників почав скорочуватися. Економічний тиск з боку самого Брюсселя, зокрема мита на феросплави, лише підлив масла у вогонь.
Особистість Дональда Трампа також грає ключову роль. Його тарифна політика та інтерес до Арктики спричинили сплеск єврооптимізму, хоча згодом емоції трохи вщухли. Свіжі опитування показують, що 51% норвежців досі проти вступу, тоді як «за» готові проголосувати лише 33%.
Цікаво, що найзапеклішими скептиками є молодь. Серед респондентів віком до 30 років лише кожен п’ятий підтримує ідею членства, тоді як 60% категорично проти.
Розкол у владних кабінетах та безпекові пріоритети
Консерватори намагаються змінити цей тренд. Іне Еріксен Сьорейде наголошує, що в сучасному турбулентному світі «відносини на відстані» з Брюсселем більше не працюють. Вона закликає оцінювати ЄС зразка 2026 року, а не повертатися до аргументів тридцятирічної давнини.
Лейбористська партія, яка зараз перебуває при владі, офіційно має пункт про підтримку вступу в своїй програмі. Аналогічну позицію займає і Партія зелених, яка натхненна екологічними ініціативами Європи і нещодавно отримала рекордну підтримку на виборах.
Головним бастіоном спротиву залишається Центристська партія. Трюгве Слагсвольд Ведум, лідер центристів, продовжує лякати виборців втратою контролю над ресурсами та занепадом сільського господарства у разі приєднання до блоку.
У самому уряді єдність також відсутня. Міністр закордонних справ Еспен Барт Ейде визнає, що прірва між можливостями членів ЄС та учасників ЄЕЗ стає дедалі помітнішою, особливо в умовах торговельних воєн Трампа.
Проте прем’єр-міністр Йонас Гар Стьоре тримає оборону. Він вважає, що зараз не час для внутрішніх суперечок, які можуть розколоти суспільство. На його думку, зміцнення безпеки через чинні угоди є пріоритетом.
Стьоре також апелює до складних відносин Брюсселя з рибальською галуззю, що є чутливим питанням для норвезької економіки. Тому лейбористи вирішили наразі не піднімати це питання.
У ці неспокійні часи я вважаю за краще зберегти єдність Норвегії, а не втягувати нас у новий виток суперечок “за” і “проти” – пояснює свою позицію голова уряду.
Зовнішні фактори як каталізатори змін
Сьорейде не приховує розчарування такою позицією прем’єра, називаючи її «дивною» в нинішніх умовах. Активна проєвропейська риторика допомагає консерваторам нарощувати рейтинги, і вони планують зробити тему ЄС ключовою у боротьбі за крісло прем’єра через три роки.
Проте зовнішні події можуть прискорити події. Багато чого залежатиме від результатів серпневого референдуму в Ісландії. Якщо Рейк’явік обере шлях до ЄС, Осло ризикує залишитися в арктичній самоті, що значно послабить його позиції.
Не менш важливим є і російський фактор. Москва має свої інтереси на Шпіцбергені, і в умовах, коли Трамп ставить під сумнів гарантії НАТО для європейських союзників, Норвегія відчуває себе вразливою.
Думка посадовців у неформальних розмовах зводиться до одного: «Зараз не найкращий час залишатися наодинці. Трамп змінює все». Брюссель, зі свого боку, тримає двері відчиненими.
Єврокомісарка з питань розширення Марта Кос зазначає, що оскільки норвезьке законодавство вже значною мірою адаптоване через угоди ЄЕЗ, сам процес вступу може бути блискавичним. Головним аргументом вона називає саме колективну безпеку.
У Єврокомісії також заспокоюють Київ: можлива інтеграція північних країн не перетнеться з українським треком і не вплине на темпи допомоги чи вступу інших кандидатів.
Сьогодні питання ЄС для Норвегії перестало бути суто теоретичним. Як війна в Україні штовхнула Швецію та Фінляндію до НАТО, так непередбачуваність Вашингтона може підштовхнути Осло до Брюсселя.
Технічно перешкод майже не існує, адже країна вже інтегрована в більшість структур Союзу. Залишається лише політична воля та здатність норвежців переоцінити свої страхи.
Зрештою, головний виклик для нації сьогодні звучить інакше: чи не стане ціна перебування поза межами ЄС занадто високою для збереження суверенітету в новій геополітичній грі?
