Олена Ляшенко знає, якою ціною тримається стабільність у фігурному катанні. Чотири Олімпіади, понад десяток чемпіонатів світу й Європи, перехід на нову суддівську систему і тепер інша роль – тренерки та мами трьох синів.
Сьогодні вона дивиться на лід уже не з позиції спортсменки, яка виходить на старт, а з бортика. І саме з цієї точки говорить про спорт, що не пробачає слабкості, але винагороджує тих, хто витримує дистанцію.
Від гуртка для здоров’я до великого спорту
У фігурне катання Олена Ляшенко потрапила у чотири роки. Батьки приводили доньку не за медалями – насамперед заради зміцнення здоров’я. Про професійний спорт тоді не йшлося.
“Спочатку це було просто “треба ходити”. Треба, щоб покращити здоров’я, щоб стати міцнішою. Але з часом це перестало бути обов’язком і стало потребою. З’являються перші медалі, перші кубки, і це додає бажання рухатися далі”, – згадує Ляшенко.
Її батьки не мали стосунку до спорту і не супроводжували кожен старт. Якщо по телевізору показували змагання – дивилися. Цього було достатньо.
З роками Олена інакше оцінює роль родини. У фігурному катанні діти починають у 3-4 роки, і без батьків на старті нічого не працює. Але з віком, переконана тренерка, ключовим стає зв’язок між спортсменом і наставником.
“Батьки мають знайти тренера, якому довіряють, і в певний момент відпустити дитину в його професійні руки. Надмірне втручання іноді заважає”, – пояснює вона.
Олімпійський рекорд довжиною у 13 років
Ляшенко залишається абсолютною рекордсменкою серед українських фігуристів за кількістю участей в Олімпійських Іграх. Вона виступала у Ліллегаммері-1994, Нагано-1998, Солт-Лейк-Сіті-2002 і Турині-2006.
Місця були різні – від дев’ятого до дев’ятнадцятого. Але жодну з цих Олімпіад вона не вважає головною.
“Кожна була особливою. Різні країни, континенти, атмосфера. Неможливо сказати, яка краща. Кожна залишила свій слід”, – каже ексфігуристка.
За кар’єру вона також виступила на 13 чемпіонатах Європи та 12 чемпіонатах світу – показник, який у цьому виді спорту виглядає винятковим.
Свій головний секрет довголіття Ляшенко формулює просто.
“Любов до цього виду спорту. Лише вона змушує долати себе і робити надзусилля. Інакше це неможливо”, – зізнається вона.
Коли змінилася філософія суддівства
Кар’єра Олени Ляшенко припала на переломний момент у фігурному катанні – перехід від системи 6.0 до Міжнародної системи суддівства IJS. Після скандалу на Олімпіаді-2002 ISU змінив саму логіку оцінювання.
Замість двох узагальнених балів кожен елемент отримав базову вартість, а судді почали працювати з надбавками та штрафами GOE.
“Змінилося фактично все. Зараз система більш прозора – є повтори, монітори, видно, докручений стрибок чи ні. Але суб’єктивність нікуди не зникне. Другу оцінку – за подачу й емоції – машина не замінить”, – зазначає Ляшенко.
Фігурне катання як спорт надвисоких ризиків
Сьогодні фігурне катання переживає технічну революцію. Складність програм зростає, а середній вік лідерів зменшується. Все більше спортсменів не витримують більше одного-двох олімпійських циклів.
За словами Ляшенко, навантаження – і фізичне, і психологічне – стало значно більшим, ніж у її часи.
“Сьогодні нікого не дивує четверний стрибок або потрійний аксель у дівчат. Раніше два-три потрійні – це вже був успіх. Тепер каскад три-три – норма. А якщо хочеш говорити про перемоги, ризиків стає ще більше”, – пояснює вона.
Ціна помилки зросла миттєво. Один збій – і спортсмен відлітає далеко вниз у протоколі. Це, визнає тренерка, залишає слід у психіці.
“Це не означає, що спортсмен не вміє. Просто сьогодні не вийшло через тиск. Утримувати таку високу планку роками дуже важко”, – додає Ляшенко.
Олімпіада-2026 і українська присутність
На Іграх у Мілані та Кортіні Україну представляв фігурист Кирило Марсак. Сам факт його участі Ляшенко називає великим досягненням.
“Відібратися в тих умовах, у яких перебувають наші спортсмени, надзвичайно складно. Він добре відкатав коротку програму. А те, що не вдалося в довільній, – це досвід. Думаю, у нього ще буде шанс проявити себе”, – вважає вона.
Окремо Ляшенко звертає увагу на порядок стартів у довільній програмі.
“Мені здається несправедливим, що лідерка після короткої програми виступає останньою. Це 40 хвилин очікування після розминки. На Олімпіаді витримати це психологічно дуже складно”, – каже тренерка.
Жорсткість тренера і межа допустимого
Олена Ляшенко працювала з Мариною Амірхановою, яку часто згадують у контексті жорстких методів тренування. Сьогодні, маючи досвід тренерки й матері, вона дивиться на це інакше.
“Тренер не повинен бути м’яким. Якщо тандем спортсмена і тренера дає результат – значить, він працює. У спорті головне – результат. І не завжди для цього потрібно бути м’яким”, – переконана Ляшенко.
На її думку, саме вимогливість наставника іноді не дозволяє спортсмену зробити крок назад.
Бути тренером складніше, ніж виходити на лід
Зміна ролей відкрила для Ляшенко інший бік спорту. Якщо спортсмен діє сам, то тренер змушений проживати кожен виступ, не маючи можливості втрутитися.
“Коли ти тренер – ти за бортиком. Бачиш і відчуваєш усе, але не можеш нічого змінити. Психологічно це важче”, – зізнається вона.
Україна і Європа: різні підходи до спорту
Після переїзду до Чехії у 2013 році Ляшенко отримала змогу порівняти системи спортивної підготовки.
“В Україні підхід серйозніший. Якщо ми чимось займаємося, хочемо результат. У Європі це часто аматорська історія. Для здоров’я – так. Але спорт високих досягнень не робиться “як-небудь” кілька разів на тиждень”, – пояснює вона.
Чому Україна втратила медалі
У 1991-2006 роках українські фігуристи здобули медалі на Олімпіадах, чемпіонатах світу та Європи. Після 2007 року – жодної нагороди.
Головною причиною Ляшенко називає відсутність конкурентного середовища.
“Чим вища конкуренція – тим вищий результат. Раніше було багато дітей одного віку, жорсткий відбір. Ті, хто доходив до верху, з дитинства знали, що таке боротьба. Спорт не любить слабких”, – підсумовує вона.
Сьогодні участь України в Олімпійських Іграх у фігурному катанні вже сама по собі стала досягненням. Історія Олени Ляшенко – нагадування про те, якою дорогою ціною здобувається стабільність у спорті, де часу на помилки майже не існує.
