Що робити, коли твій бізнес двічі опинився під прицілом війни? Станіслав Стародубцев, власник українського бренду сублімованої їжі “Харчі”, знає відповідь — і вона далеко не про оптимізм чи державну підтримку. Це історія про виживання серед бюрократії, мародерства та байдужості, коли руїни стають єдиною реальністю.
17 червня для Стародубцева — дата особлива і трагічна: цього дня він утратив не лише рідну людину в минулому, а й майже все, що створював роками. Ворожий дрон перетворив виробництво на попіл. Відеокамери ще працювали, поки не зникло світло — і надія разом із ним.
Без правил і підказок
Як діяти, коли твій бізнес знищено? Це питання залишається без відповіді для більшості українських підприємців. Системи, яка б супроводжувала власника бізнесу від перших хвилин після удару, не існує. Чітких інструкцій немає навіть щодо найпростіших кроків, як-от фіксація руйнувань чи подача документів.
“Багато людей не знають, що робити з померлим, бо немає чітких інструкцій. У моєму випадку ніхто не підійшов і не сказав, що треба робити першим кроком,” — розповідає Стародубцев.
Пожежники гасили цех майже через дві години після вибуху — все вже було втрачено. Фіксація події перетворилась на ще одне випробування: у протоколі про вибух спершу фігурував “неопізнаний літаючий об’єкт”, і тільки під тиском власника додали згадку про збройну агресію. “Це важливо для суду, — каже підприємець. — Якщо буде рішення про компенсацію, треба, щоб суддя розумів: це не підпал, а атака РФ”.
Папери та податки замість допомоги
Про компенсації від держави годі й мріяти. “Від держави комерційне підприємство не може отримати компенсацію, але документи потрібні, щоб не нарахували ПДВ за знищене майно,” — пояснює Стародубцев. Оформлення технічного звіту — ще одна витрата (25-30 тисяч гривень). Та без нього не уникнути потенційних претензій від податкової.
Збитки підприємства оцінили у понад 2 мільйони доларів. Далі — лише чекати рішення суду. “Це буде доказова база для майбутніх стягнень з країни-агресора. А зараз це нічого не дає,” — зізнається бізнесмен.
Після вогню приходять мародери
Поки рятувальники і поліція працювали, інші діяли швидше — мародери з’явилися вже через дві години після вибуху. Офіси були відкриті, охорона втікала від повторних вибухів. “Вони просто заходять у палаючий будинок і тягнуть усе, що можуть,” — розповідає власник.
“Я поставив камеру, передав поліції всі записи, навіть номери машин. Але через тиждень ті ж люди повернулися знову.”
Вартість металу, кондиціонерів, обладнання — все опинилось у чужих руках. Відсутність постійної охорони — питання вартості та ефективності: приватні фірми брали тисячі гривень, але приїжджали вже після пограбування.
Новий старт серед зневаги
Через місяць після першого удару виробництво частково відновили, але на новому місці знову прилетів дрон. Орендодавці не знижують цін, навпаки — ціни на виробничі приміщення вдвічі вищі, умови жорсткі, штрафи прописані на десяти сторінках договору. “Постраждав — отже, будеш платити ще більше,” — ділиться досвідом підприємець.
Спроби знайти новий дім для бізнесу по всій Україні наштовхувались на стіну байдужості. “Люди дізнаються, що ти постраждав — і просто відмовляють. Начебто це якась зараза,” — говорить він.
Конкуренція й кредити: коли допомоги не буде
У ситуації, коли ти вже двічі втратив усе, на співчуття бізнесу чи банків не розраховуй. Кредитні лінії обрізають, обігу немає — отже, і кредиту не буде. Державних програм для таких, як Стародубцев, немає, а на гранти шансів мало: “Якщо треба вибрати між мною і новим бізнесом, обирають другого. Пільг — жодних”.
Виживати допомогли донати — і то ненадовго. Лише електронна комерція виявила емпатію, погоджуючись знижувати абонплату. Деякі магазини робили знижки на інструменти — більше допомоги не було.
“Якщо ти постраждав – ти ніхто. Ти грязь і мусор. Коли гроші закінчуються — ти просто зникаєш для системи,” — констатує бізнесмен.
Життя після втрат
90% знайомих підприємців Стародубцева бізнес так і не відновили. Хтось переїхав, хтось змінив сферу, а більшість просто опустили руки. Виживають одиниці — ті, хто не хоче перетворитися на згадку чи пам’ятник власній поразці.
Висновок для всіх постраждалих від війни бізнесів звучить жорстко й чесно: сподіватися можна лише на себе, бо система працює проти слабких. Стародубцев зізнається — тепер вже не буде публікувати реальну адресу на етикетках: “Напишемо “Бориспільська, 9”. Це наше символічне місце, але реального зв’язку вже не буде”.
Історія одного підприємця стає дзеркалом для цілої країни, де втрати — особиста справа кожного, а підтримка залишається лише словом у законі.
