22 липня стало одним із найнапруженіших днів для чинного скликання Верховної Ради. Саме тоді Офіс президента разом із керівництвом “Слуги народу” проштовхнули через сесійну залу закон, який фактично позбавляв Національне антикорупційне бюро та Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру їхньої незалежності.
Втім, складно стверджувати, що депутати діяли лише як інструмент президентського впливу. Особливо, якщо пригадати пафосну антизахідну промову лідерки “Батьківщини” та захоплену реакцію частини присутніх у залі, яка стала своєрідною лакмусовою реакцією на тодішні настрої.
У боротьбі проти антикорупційних інституцій несподівано об’єдналися представники як старих, так і нових політичних сил. Головним цементуючим чинником була не неприязнь до НАБУ чи САП, а впевненість у тому, що Офіс президента гарантує безболісне проходження цього рішення.
Але коли під стінами Банкової зібралися мітингувальники, стало очевидно, що план не спрацював. Президент після паузи переклав відповідальність на парламент, використавши традиційний для української політики сценарій.
Депутати, які миттєво опинилися під шквалом суспільної критики, не захотіли покірно приймати цей “подарунок”. Вони оперативно ухвалили президентський закон, який скасовував більшість суперечливих положень, але наслідком цього став внутрішній вибух у фракції “Слуги народу”.
Почалися відмови голосувати, вимоги знайти винних, лунали навіть заяви про можливий вихід із фракції. УП писала про наростаюче протистояння з олігархічними групами та про те, як парламент поступово втрачав керованість і здатність до ухвалення ключових рішень.
Втім, друга половина осені демонструє, що Рада поступово повертається до нормального режиму роботи. Це можна побачити на прикладі кількох важливих голосувань.
Початок системного бунту
Щоб зрозуміти, як виникло загальне напруження, варто пригадати атмосферу в момент голосування за скандальний закон щодо НАБУ і САП. Одразу було видно, наскільки принциповим це рішення було для влади.
Тоді у сесійну залу фактично зібрали всі можливі ресурси. Депутатів “Слуги народу” повертали з відряджень та відпусток. “Сателітів” влади переконували всіма засобами: від настирливих дзвінків Давида Арахамії до особистих зустрічей з Андрієм Єрмаком. Використовувалися і прохання, і гарантії, і тиск.
У підсумку голосування за закон №12414 дало 263 голоси – майже максимум, який влада могла зібрати. Якби план з демонтажу антикорупційної системи реалізувався повністю, ці 260+ голосів могли б стати ядром нової квазікоаліції.
Але все пішло у протилежному напрямку. Замість політичного посилення влада отримала кризу, яка загрожувала розвалом роботи парламенту.
Від серпня Верховна Рада фактично припинила голосувати за важливі закони. На порядок денний виставляли лише ратифікації або заяви, бо серйозні рішення могли провалитися. Депутати зі “Слуги” визнавали, що просто боялися виносити щось значуще в залу – голосів не вистачало.
Показовим став провал голосування за ключовий для Ukraine Facility законопроєкт №13150 про реформу місцевого самоврядування, від якого Україна могла отримати близько 30 мільярдів гривень. 4 вересня за документ зібрали лише 206 голосів. Для порівняння – це мінус 12 голосів від самої “Слуги”, а “попутники” фактично залишили владу сам на сам з проблемою.
Така сама історія повторилася 16 вересня з іншим важливим законом про аграрну виплатну агенцію. Він мав бути ухвалений у третьому кварталі, але отримав лише 204 голоси.
Через ці провали країна втратила значні суми фінансової допомоги. За даними RRR4U, лише за третій квартал через пасивність парламенту та затягування уряду Україна недоотримала понад 1,5 мільярда євро від ЄС, а загальна сума недоотриманої допомоги зросла до 2,2 мільярда.
Ситуація ставала небезпечною, тож парламенту довелося шукати способи виходу з глухого кута.
Осіннє покращення
Останні тижні депутати у владній фракції демонструють певний оптимізм. З’явилися ознаки того, що напруга у “Слузі народу” поступово спадає.
Перший крок – налагодження співпраці уряду з Радою. Нова прем’єрка Юлія Свириденко припинила практику демонстративного ігнорування депутатів. Вона відкрила доступ до уряду, змусила міністрів відповідати на дзвінки, працювати з комітетами та навіть брати участь у поїздках з мажоритарниками.
Її регулярний прихід у парламент на “годину запитань до уряду” став жестом, який помітно вплинув на атмосферу всередині фракції.
Також “Слуга народу” почала “розморожувати” свій список. Депутатам, які фактично не працюють, дозволяють складати мандати. Так сталося, наприклад, із Анною Колісник, якій дали можливість піти 21 жовтня. Це повернуло відчуття, що депутат – не раб, а все ж суб’єкт політичного процесу.
Паралельно керівництво фракції почало відновлювати контакти з великими групами впливу. Один із депутатів пояснив логіку цього потепління просто: десь потрібно піти на поступки, десь підписати потрібний закон, десь сторони знаходять вигідний компроміс.
У результаті парламент почав відновлювати функціональність. Найяскравіше це видно на прикладі повторних голосувань за закони з пакету Ukraine Facility.
8 жовтня Верховна Рада вдруге розглянула закон про аграрну виплатну агенцію і цього разу успішно ухвалила його 278 голосами. Хоча показник числиться як прострочений, за умови швидкого введення закону в дію Україна ще може отримати відповідні кошти до кінця року.
“Слуга народу” сама зібрала майже 200 голосів – рідкісний показник для цієї осені. Олігархічні групи також голосували одностайно, що повернуло фракції відчуття контролю над ситуацією.
Ще показовіше виглядало голосування 5 листопада за оновлений законопроєкт про місцеве самоврядування, автором якого став Віталій Безгін. Документ отримав 250 голосів, хоча опозиція з “Євросолідарності” та “Голосу” його повністю проігнорувала. Однак “попутники” влади спрацювали максимально злагоджено, забезпечивши необхідну підтримку.
У розмовах із журналістами депутати визнають, що емоційний градус у Раді знизився. “Стало зрозуміло, що ніхто нікуди не втече, революції не буде. І ми просто повернулись до роботи”, – каже один із молодих представників фракції.
Інший додає з іронією: “Хай хтось говорить, що ми голосуємо з “регіоналами” чи з Юлею. Та яка різниця. Я підтримую Арахамію – важливо не хто дає голоси, а щоб вони були”.
