У Києві відкрили Меморіал розвідникам на території Головного управління розвідки – проєкт, що вже вважається проривом у сучасній меморіалізації України. Скульптор Назар Білик разом із Guess Line Architects створили не просто пам’ятник, а простір, що поєднує символізм, мінімалізм і глибокий емоційний резонанс.
Новий меморіал – це два “крила”, які водночас нагадують долоні. Вони несуть відчуття польоту, захисту, підтримки і тиші – того, чого так не вистачає на місці вшанування полеглих. Меморіал відкрито 17 червня, рівно за рік від початку роботи над проєктом.
Для Назара Білика ця робота – особлива, хоча він не вперше звертається до меморіальної тематики. Художник отримав повну творчу свободу: розвідники не висували обмежень, а лише попросили – “тільки не радянське”.
Символи сучасної війни та пам’яті
Меморіал відмовляється від стандартних радянських рішень на кшталт бронзових чи гранітних статуй із пафосом і надмірною монументальністю. Тут усе продумано до дрібниць:
- Форма меморіалу нагадує око сови – це символ української розвідки.
- У центрі – камінь із написом “Вічність” різними мовами, як подяка міжнародним партнерам.
- Стели-“крила” виготовлені з матеріалів, які використовують у виробництві дронів, човнів та ракет, а сталеві таблички імен героїв стилізовані під військові шеврони.
- Герої України – у золоті. Інші імена – у сталі.
- Уночі меморіал підсвічується “зорями”, нагадуючи про девіз ГУР – “Мудрі панують над зірками”.
Особливістю меморіалу є робота з простором. Це не просто скульптура, а інтегрований архітектурний проєкт, що впливає на відчуття та досвід відвідувачів. Сам об’єкт наразі закритий для публічного доступу через воєнний стан, але він уже став новою точкою відліку для майбутніх подібних просторів в Україні.
Від радянського до сучасного: зміна мови меморіалізації
Білик говорить про потребу відходу від радянських стандартів. Червоний граніт, бронза, ідеалізовані образи – усе це частина минулого. Українське суспільство потребує нового діалогу про пам’ять, у якому важлива не монументальність, а співпереживання, пошук сенсу і сучасна візуальна мова.
Меморіал Героям Небесної Сотні у Львові став для скульптора точкою зламу – символом того, як можна говорити про біль і втрати без нав’язування трагедії, а через глибоку символіку та відкритий простір для емоцій.
Робота з архітекторами та народження ідеї
Проєкт Меморіалу розвідникам став результатом тісної співпраці художника з архітектурним бюро. Разом вони відмовилися від ідеї створити ще одну “монументальну точку”, натомість облаштували простір, який запрошує до споглядання, пам’яті й руху. Вирішальними стали дискусії, спроби знайти власну, унікальну форму для символу крил і ока. Команда обрала шлях символічного переосмислення замість буквального цитування.
Переосмислення простору пам’яті: що далі?
Скульптор закликає дати містам і селам час для усвідомлення травми й порожнечі замість того, щоб поспішати з новими монументами на місці демонтованих радянських пам’ятників. Сучасна Україна має знайти нову мову пам’яті – через діалог, рефлексію, залучення художників і архітекторів.
Досвід стихійної меморіалізації – як, наприклад, прапори на Майдані чи Стіна пам’яті біля Михайлівського собору – має стати основою для створення справжніх, глибоких і чесних місць пам’яті.
Війна як головна тема сучасного мистецтва
На думку Білика, на найближчі десятиліття війна залишатиметься основною темою українського мистецтва і культури. Художники покликані не просто документувати досвід, а формувати нову якість пам’яті – через правду, переживання і щирість.
Меморіал розвідникам у ГУР – це не просто данина загиблим, а сучасний прояв української ідентичності та творчого пошуку в умовах війни. Саме такі проєкти стають орієнтирами для майбутнього і змінюють уявлення про те, як говорити з суспільством мовою пам’яті.
