Політична боротьба за історичну пам’ять у стінах Європейського Союзу завершилася поразкою для Києва. Нещодавно ухвалена Європарламентом масштабна резолюція щодо підтримки України та її євроінтеграційного поступу неочікувано зафіксувала жорстку критику на адресу українського керівництва. Причиною став 34-й пункт документа, який абсолютно не пов’язаний із критеріями членства чи війною. Євродепутати офіційно звинуватили президента Володимира Зеленського у “непотрібній та нічим не спровокованій ескалації” через присвоєння підрозділу ССО імені воїнів УПА. Ця ситуація викрила серйозну системну проблему: без офіційної присутності в інституціях ЄС голос України в європейських дискусіях залишається практично нечуваним.
Найбільш парадоксальним є те, що цей скандальний пункт опинився всередині розділу, який регулює зобов’язання щодо переговорів про вступ. Трактування історії взагалі не стосується Договору про ЄС. Проте в європейській спільноті вже давно існує цинічна практика блокування країн-кандидатів саме з історичних мотивів. Наприклад, Північна Македонія спочатку десять років долала вето Греції та змінювала назву, а тепер потерпає від аналогічних вимог Болгарії. Новий прецедент із засудженням дій Зеленського став для Києва гучним сигналом про потребу завчасно і детально пояснювати свою позицію європейським столицям.
Внесення антиукраїнської правки до фінального тексту стало результатом хитрої кулуарної гри. Спочатку, 30 червня, ультраправі євроскептики з об’єднання “Європа суверенних націй” (зокрема представники “Альтернативи для Німеччини”, польської “Конфедерації” та італійського “Національного майбутнього”) подали дві радикальні поправки. Вони вимагали назвати УПА відповідальною за геноцид на Волині, засудити нібито використання ЗСУ “нацистських символів” та переглянути українські шкільні підручники. Маргінальна група має лише 25 мандатів із 720, і зазвичай її позицію ігнорують. Однак мейнстримні польські політики використали цей радикалізм як зручний привід, щоб перебити його власним, нібито поміркованішим варіантом.
Компроміс за кошт українських інтересів
Співавторами фінального 34-го пункту стали доповідач по Україні Міхаель Галлер та польський депутат Анджей Галіцький із найвпливовішої Європейської народної партії (ЄНП). Їхнє формулювання повністю поклало провину за кризу у відносинах на Київ, висловивши жаль через “ігнорування чутливих для Польщі питань” на тлі її допомоги у війні проти Росії. Цю позицію солідарно підтримали польські євродепутати під час дебатів, де виступило близько 50 осіб, серед яких 13 були поляками. Той самий Галіцький із проєвропейської партії Дональда Туска прямо з трибуни заговорив про неприпустимість прославлення тих, хто діяв на основі “геноцидних дій”.
Ще жорсткіше виступив представник опозиційної партії “Право і справедливість” Міхал Дворчик. Він звинувачив Зеленського в “оскверненні пам’яті жертв” та маніпулятивно прирівняв УПА до дивізії СС “Галичина” й батальйонів “Нахтігаль” і “Роланд”, транслюючи шкідливі тези російської пропаганди. Опонувати цим нападкам у залі засідань було майже нікому. Пролунали лише поодинокі тверезі заклики до примирення від литовця Дайнюса Жалімаса та поляка Міхала Кобоско з групи Renew Europe, які наголосили на складності історичних питань.
Київ мав безліч раціональних контраргументів, але вони прозвучали надто пізно. Присвоєння імені Василя Кука іншому підрозділу у січні 2026 року взагалі пройшло непоміченим у Варшаві. Раніше Віктор Ющенко присвоював звання Героя України Бандері та Шухевичу, а у 2015 році воїнів УПА визнали борцями за незалежність на рівні закону. Нинішній конфлікт штучно розпалив керівник польського Інституту національної пам’яті Кароль Навроцький, який зробив із цього публічну проблему та ініціював позбавлення Зеленського польської нагороди. Крім того, польська Армія Крайова, яку глорифікують у Варшаві, теж здійснювала етнічні чистки, а сама УПА воювала проти нацистів та більшовиків.
Після голосування речник МЗС України Георгій Тихий назвав історичні пасажі в резолюції “недоречними”. Він підкреслив, що такі теми мають обговорюватися виключно у двосторонньому форматі між профільними інституціями та істориками.
Україна та Польща мають обговорювати складні історичні питання саме у двосторонньому форматі та у межах фахового діалогу між істориками, експертами та профільними державними інституціями
Проте дипломатична реакція вже нічого не могла змінити.
Ціна політичної відсутності
Показово, що в інших секторах українське громадянське суспільство навчилося ефективно лобіювати інтереси через євродепутатів. Саме завдяки такій співпраці в резолюцію внесли чіткі вимоги щодо реформ та стурбованість низькими темпами виконання плану Качки-Кос, який наразі реалізовано лише на 15%. Але у питанні УПА спрацювала чиста політика, де Варшава переграла Київ на всіх рівнях. Українські партії “Батьківщина”, “Європейська солідарність”, УДАР та “Самопоміч” є асоційованими членами ЄНП, а Петро Порошенко навіть повернув Варшаві орден Білого Орла на знак протесту проти антиукраїнської кампанії. Попри це, українських політиків до розробки тексту резолюції ніхто не залучив.
Цей дипломатичний удар доводить потребу негайного впровадження механізмів прискореної інтеграції, які раніше пропонували Німеччина та Литва. Ініціатива німецького канцлера Фрідріха Мерца передбачає створення режиму “держави у процесі вступу”. Це дозволило б українським представникам офіційно працювати в інституціях ЄС ще до повноцінного членства. Навіть без права голосу, українські депутати могли б брати участь у дебатах та проводити неформальну роботу в кулуарах. Це дозволило б якщо не прибрати суперечливі пункти, то принаймні зробити фінальний документ збалансованим. Україна не має залишатися безголосою, коли внутрішньополітичні інтереси окремих сусідів починають диктувати умови її європейського майбутнього.
