Справжньою сенсацією літньої сесії Парламентської асамблеї Ради Європи став виступ українського нардепа Олексія Гончаренка. Під час дебатів “Придушення критики в Азербайджані” він виявився єдиним членом асамблеї, хто відкрито виступив на захист режиму Ільхама Алієва. Навіть представники інших країн, які голосували проти підсумкової резолюції, не наважилися виправдовувати дії Баку. Офіційну критику відкинули лише турецькі делегати, тоді як самі азербайджанські депутати вже кілька років просто ігнорують засідання ПАРЄ, повторюючи колишню тактику РФ.
Український політик закликав колег до “прагматизму”, зауваживши, що через сусідство з Росією та Іраном Азербайджан перебуває на правильному боці. Гончаренко не заперечував масові репресії, а фактично закликав пробачити їх Баку задля інтересів Ради Європи. Такий підхід обурив європейських колег, які звинуватили його у просуванні подвійних стандартів. Зокрема, німець Франк Швабе та австрієць Домінік Обергофер нагадали, що заповнення в’язниць політичними в’язнями є перетином червоних ліній, який неможливо виправдати географічними координатами.
Ситуація в Азербайджані вже давно вийшла за межі звичайних репресій і переросла у повноцінний політицид. У країні системно ліквідують політичну еліту, демонтують конституційні інститути, знищують незалежні медіа та громадянське суспільство. Наразі за ґратами перебувають близько 400 політв’язнів, серед яких сорок журналістів (зокрема вісім молодих жінок). Причетність до незалежних організацій влада прирівнює до державної зради. Політичним в’язнем №1 вважають лідера прозахідної опозиції Алі Керімлі, якого наприкінці 2025 року абсурдно звинуватили у спробі перевороту в змові з Росією та кинули до в’язниці за інтерв’ю французькій пресі.
Спроби виправдати диктатуру географічним становищем виглядають абсолютно маніпулятивно. Україна роками перебуває під жорстоким тиском і прямим військовим вторгненням Росії, проте ніколи не відкладала демократію та права людини “до кращих часів”. Ба більше, коли Баку у 2001 році добровільно вступав до Ради Європи, його сусіди були тими самими. Теперішні ж заклики Гончаренка у соцмережі X про те, що для азербайджанського народу краще залишатися в РЄ, виглядають відірваними від реальності, адже за 25 років членства в організації рівень свобод у країні лише стрімко падав, перетворивши її на повноцінну диктатуру з тотальною корупцією.
Режим Алієва навчився отримувати чималу особисту вигоду від сусідства з Москвою. Підконтрольна президенту компанія Coral Energy активно задіяна в торгівлі російською нафтою Путіна. Крім того, розслідування платформи United24 викрило, що державне азербайджанське підприємство “Іглім” бере участь у виробництві ракет Х-29ТЕ, якими РФ обстрілює українські міста. Поки режим збагачується, створений ним суспільний вакуум стрімко заповнюють іранський вплив та радикальний релігійний антисемітизм. Водночас корупція президентської родини, задокументована у Panama та Pandora Papers, повністю підімкнула під себе весь бізнес у країні.
Промова українського депутата викликала у європейських колег стійкі асоціації з так званою “ікорною дипломатією”. Ця масштабна схема підкупу членів ПАРЄ грошима та чорною ікрою за відбілювання Азербайджану була викрита активістами ще у 2012 році. У 2015 році лобісти змогли викреслити всю критику з резолюції асамблеї, після чого кримінальне розслідування довело мільйонні хабарі, а тодішнього президента ПАРЄ Педро Аграмунта усунули з посади через захист інтересів Баку та Росії. Про цю цинічну мережу підкупу австрійський депутат Обергофер прямо згадав під час поточної дискусії, натякаючи на неприпустимість повернення до старих практик.
Сьогодні Баку тероризує не лише власних громадян усередині країни, де жорстокі тортури військових і цивільних стали повсякденністю, що описано в документальній книзі Ганімата Західа “Torture for Stability”. Алієв організовує напади, побиття та вбивства опозиціонерів навіть за кордоном. Яскравим прикладом є “Справа Мірзалі”, щодо якої французький суд нещодавно виніс обвинувальний вирок. Сам автор статті також змушений пересуватися під цілодобовою охороною французької поліції через постійні погрози. Фінальним акордом цієї диктатури є те, що Азербайджан залишається єдиною державою світу, яка досі, у 2026 році, тримає сухопутні кордони закритими, абсурдно виправдовуючи це коронавірусом, аби просто тримати свій народ за високим парканом.
